АНОНС: Син командувача "Карпатської січі" виступить на дискусії про Карпатську Україну

Публічну дискусію "Друга світова війна та Карпатська Україна" ініціюють Український інститут національної пам’яті й Закарпатське земляцтво у Києві до 78-ї річниці проголошення Карпатської України.

Проголошення Карпатської України 15 березня 1939 року – це одна зі спроб українців утвердити власну державність у ХХ столітті.

Із падінням старих імперій після І світової війни Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини. У жовтні 1938-го, у розпал окупації Судет нацистською Німеччиною, край отримав автономію та власний уряд.

Однак, вже за місяць внаслідок поділу Чехословацької республіки південно-західна частина Закарпаття разом із Ужгородом, Мукачевим і Береговим відійшла до союзниці Гітлера – Угорщини. Автономний уряд краю переїхав до Хуста. Українці спробували протистояти окупації Закарпаття.

 Учасники дискусії говоритимуть:

- відколи вести відлік початку ІІ світової війни для України;

- чи була поразка Карпатської України неминучою;

співпрацювали чи протистояли між собою уряд Карпатської України та Організація українських націоналістів;

- про Закарпаття у геополітичних координатах передвоєнної Європи.

 До участі у дискусії запрошені:

- Орест Климпуш ‒ депутат Верховної Ради України 2, 4 скликань, Надзвичайний і Повноважний Посланник України 1-го класу, син Дмитра Климпуша – головного команданта Організації народної оборони "Карпатська Січ" у 1938-1939 роках;

- Іванна Климпуш-Цинцадзе ‒ Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;

- Володимир Огризко ‒ дипломат, Надзвичайний і Поважний Посол України, міністр закордонних справ (2007-2009);

- Володимир В’ятрович ‒ голова Українського інституту національної пам’яті;

- Василь Лазоришинець ‒ директор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова, президент Закарпатського земляцтва у Києві;

- Олександр Пагіря, історик, дослідник теми;

Тарас Химич ‒ режисер, автор документального фільму "Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939";

- Богдан Галайко ‒ директор Національного науково-дослідного інституту українознавства;

- Павло Гай-Нижник ‒ завідувач відділу історичних студій Національного науково-дослідного інституту українознавства;

Кирило Галушко ‒ історик, координатор громадського просвітницького проекту "Likбез. Історичний фронт";

- Олександр Кучерук ‒ завідувач Музею Української революції 1917–1921 рр.;

Геннадій Боряк – заступник з наукової роботи директора Інституту історії України НАН України;

- Степан Віднянський ‒ завідувач відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України;

- Олександр Рубльов ‒ учений секретар Інституту історії України НАН України;

- Іван Гоменюк – історик, редактор блогу "Пустощі східноєвропейської Кліо".

Модератор – Станіслав Аржевітін ‒ член правління Національної спілки краєзнавців України, депутат Верховної Ради 5-6 скликань.

15 березня, 11:00 – 13:00

Місце: Київ, Український кризовий медіа-центр (Український дім, вул. Хрещатик, 2)

Вхід вільний

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.