АНОНС: Історик розповість про статус Києва в Радянській Україні

11 березня кандидат історичних наук Геннадій Єфіменко прочитає лекцію "Перша чи друга столиця? Статус Києва в радянській Україні"

У публічному просторі України поширена теза про Харків як "першу столицю України". За замовчуванням мається на увазі саме "перша столиця радянської України": стверджувати, що Харків був центром України за доби Центральної Ради чи гетьмана Скоропадського ніхто не береться.

Однак навіть у цій номінації "першість" Харкова не проходить перевірку фактами. Як же було насправді?

 

На початку березня 1919 р., тобто 98 років тому, Всеукраїнським з'їздом рад, тобто формально найвищим органом влади радянської України, було затверджено рішення про Київ як столицю УСРР.

Чим воно було викликане? Коли було виконане? Як вирішувалося питання про столицю до цього рішення та після нього? Чому Київ на деякий час все-таки втратив статус головного міста України і як це відбувалося?

На ці та інші питання ви почуєте відповідь на лекції Геннадія Єфіменка, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України.

Захід відбудеться в рамках проекту "LIKБЕЗ. Уроки історії" у Національному музеї історії України.

Субота, 11 березня, 14.00.

Місце: Національний музей історії України (м. Київ, вул. Володимирська, 2), підніматися на 4 поверх.

Вхід до Музею за квитком (10 грн.).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.