Делегацію польських депутатів до Білорусі очолить шанувальник "проклятих солдатів"

Делегація польсько-білоруської парламентської групи Сейму Польщі на чолі зі скандальним депутатом планує відвідати Білорусь.

Про це повідомляє  білоруська служба "Радіо Свобода". Йдеться про співголову групи 27-річного Адама Андрушкевича.

Андрушкевича обрали до Сейму від "Kukizʼ15". До того він був віце-головою націоналістичної організації "Всепольська молодь" і членом крайньо правого "Національного руху".

У березні 2016 року Адам Андрушкевич взяв участь у Гайнівському марші на честь післявоєнного польського антикомуністичного підпілля ("проклятих солдатів"). Одним із героїв акції був Рамуальд Райс ("Бурий"), командир загону на Білосточчині, відповідальний за спалення білоруських сіл та їх мешканців на Підляшші.

Повернувшись із маршу Андрушкевич сфотографувався на фоні будинку в селі Буди, який належитьмісцевому білорусу Сергію Нічипоруку. Його сім'я, зокрема троє братів, стали після війни жертвами загону "Бурого". Знімок депутата викликав скандал у Польщі. 

Супровідний підпис: "Атмосфера Підляшшя, на зворотному шляху з Гайнівського маршу пам'яті "Проклятих солдатів"

Згідно з висновком польського Інституту національної пам’яті, злочини загону мали ознаки геноциду.

Двостороння польсько-білоруська парламентська група виникла в польському Сеймі минулого року. До її складу ввійшли представники всіх політичних партій, представлених у парламенті.

У польському Сеймі також діє парламентська група у справах Білорусі, яка багато років відповідала за контакти з білоруською демократичною спільнотою.

Ромуальд Райс-"Бурий" (ліворуч). Фото: be-tarask.wikipedia.org

Її голова, депутат ліберальної партії "Громадянська платформа" Роберт Тишкевич, відмовився від коментарів, додавши, що не знає деталей візиту.

Першопочатково, візит було заплановано на 15—17 лютого. Але, як повідомив голова білорусько-польської групи при Палаті представників Національних Зборів Республіки Білорусь Андрій Наумович, на прохання польського боку візит перенесли на березень.

ДОВІДКА:

Ромуальд Райс, псевдо "Бурий" (1913-1950) - командир 5-ї (3-ї) Віленської бригади Армії Крайової (1945) і Національного військового об'днання (1945-1946).

У січні-лютому 1946 року його загін здійснив масове вбивство 79 білорусів на сході Польщі. Заарештований комуністичною владою в 1948 році й за два роки страчений в Білостоці. У 1995 році суд Варшавської військової округи скасував вирок для Райса.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.