Комісія із вивчення КГБ Латвії опублікувала список номенклатурних чекістів

Науково-дослідна комісія із вивчення діяльності КГБ латвійської РСР оприлюднила дослідення члена комісії Артура Жвінкліса, в якому перелічено імена 120 номенклатурних працівників НКВД-КГБ.

Про це повідомляє "Delfi".

До свого дослідження Жвінкліс включив інформацію про діяльність ЦК Комуністичної партії Латвії, яка зберігалася в Державному архіві. Також у наукову роботу ввійли дані про номенклатурних співробітників НКВД-МВД, НКГБ- МГБ і КГБ Латвійської РСР.

У дослідженні вказуються роки народження співроібтників органів держбезпки і їх стаж в органах і в Компартії, а також звання та посади.

Установлено, що зі 120 працівників органів держбезпеки 67 були росіянами, 39 латишами, 8 українцями, 4 євреями і по одному вірменину й білорусу.

За соціальним походженням 50 походили з родин селян, 18 – з батраків, 12 – із заможних селян,  29 – з робітників тощо.

Вища освіта була в 19 чекістів, незакінчена вища – у 18, середня – у 57, незакінчена середня – у 13, початкова – у 13.

З повним списком латиською мовою можна ознайомитися за лінком.

Нагадаємо, в понеділок польський Інститут національної пам'яті виклав в Інтернет базу даних на 8,5 тис. есесівців, які служили в концтаборі Аушвіц.

Як повідомлялося раніше, московський "Меморіал" виклав в Інтернет базу даних на 40 тис. працівників НКВД періоду Великого терору.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.