В Інтернеті з’явилася карта міст, збудованих зеками ГУЛАГу. ІНФОГРАФІКА

Карту міст сучасної Росії, що постали навколо концентраційних таборів, опублікували "Тексти". З неї випливає, що в’язні ГУЛАГу збудували щонайменше 40 російських міст.

Жовтим кольором автор мапи позначив ті населені пункти, які існували до таборів, але праця ув’язнених призвела до їх суттєвого розвитку. Без праці зеків ці міста не мали б шкіл, лікарень, водогону, доріг, спальних районів тощо.  

Червоною ж барвою на карті позначені міста, які повністю або майже повністю постали за рахунок рабської праці ув’язнених із таборів.

Наприклад, до таких належать Магадан, Комсомольськ-на-Амурі, Печора, Норильськ, Воркута, Магнітогорськ, Тайшет та ін.

Щоб збільшити, перейдіть за лінком

Творці карти користувалися наступною методикою. Список пов’язаних із концтаборами населених пунктів (лише міст) склали на підставі даних про розміщення та період функціонування таборів та їх управлінь, опублікованих на сайті товариства "Меморіал".

Зі списку виділили міста, де в’язні займалися, зокрема, промисловим і цивільним будівництвом. Відповідно до коротких історії міст визначалося, до якої категорії потрапить (і чи потрапить узагалі) місто на карту.

Якщо час заснування міста й табору збігаються, а кількість в’язнів порівнювана з кількістю населення міста (від половини й більше), воно потрапляло до "червоної" категорії. Якщо ж місто вже існувало до будівництва табору раніше чи кількість в’язнів була порівняно невеликою — до "жовтої".

"Загальна їх кількість набагато більша. По-перше, досі не всі документи, що стосуються ГУЛАГу, розсекречено. По-друге, майже не бралася до уваги (і не позначалася на цій карті) величезна кількість невеликих поселень уздовж каналів, залізничних шляхів та автомагістралей, збудованих в’язнями у малозаселених районах Росії", — застерігає автор публікації.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.