У Кременці встановили дошку на честь штурму повстанцями нацистської тюрми. ФОТО

19 лютого на будівлі Кременецького професійного ліцею на Тернопільщині встановили меморіальну дошку на честь звільнення в’язнів нацистської тюрми в 1943 році.

Про це "Історичній правді" повідомили представники громадської організації "Південна Волинь", з ініціативи якої з’явився меморіальний знак.

Саме в приміщенні ліцею в 1920-х – 1950-х роках розміщувалася в’язниця польського, нацистського та радянського окупаційних режимів.

 

Меморіальну дошку встановили на честь річниці звільнення українських патріотів із цієї тюрми, що відбулося в ніч із 19 на 20 лютого 1943 року. Напад на в’язницю здійснили українські повстанці під командуванням Івана Климишина –"Крука" й інших членів місцевої військової референтури ОУН(б).

 

Чин освячення дошки здійснили священики: о. Дмитро Каленюк, о. Андрій Любунь та о. Іван Дмитрів. З промовами виступили дослідник Анатолій Соболевський і член проводу Шумської станиці скаутської організації "Пласт" Віра Косік, яка переповіла спогад про увʼязнену в цій тюрмі зв’язкову УПА Марію Ткачук – "Завірюху".

 

Пластунка Шумської станиці Христина Гук продекламувала вірші своєї прабабусі Ганни Ткачук "До Крука"  та "На допити", написані 1947 року.

Зі спогадом про свого ув’язненого батька виступив Микола Семенишин з м. Почаєва. Був присутній і голова Кременецької районної ради. Після завершення заходів присутні виконали державний гімн.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.