У Росії зафіксували пік любові до Сталіна. ІНФОГРАФІКА

Соціологічне опитування мешканців Росії показало, що симпатія до постаті Йосипа Сталіна досягла найвищого рівня за останні 16 років.

Дослідження проводив Левада-центр.

Якщо у 2001 році із захопленням, повагою та симпатією до диктатора ставилися в сумі 38% росіян, то у 2017 році ця цифра досягла 46%. Одночасно знизилися показники "неприязні", "страху", "відрази" та "ненависті" до радянського вождя – з 43% до 21%.

Подібно до Сталіна позитивно ставляться громадяни РФ і до його попередника — Володимира Леніна. Захоплюються, поважають і симпатизують засновнику СРСР 44% росіян. Ще 34% ставляться до Ілліча байдуже.

Окрім цих двох історичних постатей опитування також вивчало ставлення росіян до таких керівників СРСР, як: Микита Хрущов, Леонід Брежнєв, Юрій Андропов і Михайло Горбачов. Були в опитуванні й двоє пострадянських президентів Росії, а також останній цар Микола Другий.  

Джерело: levada.ru

На думку заступника директора Левада-центру Олексія Гражданкіна, такі дані свідчать про запит громадян Росії на "сильну руку".

"Чим гостріше стан справ в країні, чим жорсткіше виклики перед державою, тим більше в масовій свідомості виявляються затребувані люди з жорсткою позицією. У ліберальні часи такі настрої падають, зараз же — час конфлікту із Заходом і нового витка "холодної війни", тому ми бачимо зростання симпатії до таких фігур", — розмірковує соціолог у коментарі РБК, передає Українська правда.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.