Ексгумація праху Олександра Олеся. Хроніка скандалу

Святкову атмосферу збурила інформація про ексгумацію праху видатного українського письменника Олександра Олеся. "Історична правда" спробувала розібратися в цьому вихорі новин.

3 січня видання "Дзеркало тижня" повідомило, що в Чехії примусово ексгумували останки похованого на Ольшанському кладовищі у Празі українського письменника Олександра Олеся (Кандиби) та його дружини Віри.

Примусова ексгумація була спричинена особливостями чеського законодавства, згідно з яким за місце поховання померлого потрібно сплачувати ренту у 20 тисяч крон на 10 років.

Розкопана могила Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі в Празі. Фото:  Ігор Булиг

Громадянин Чехії, українець Володимир Михайлишин, який із власної ініціативи сплачував за місце поховання Олеся, нещодавно помер. Син Михайлишина як законний спадкоємець прийняв рішення поховати свого батька саме у могилі Олеся.

Станом на 10:21 3 січня могилу подружжя Кандиб уже розкопали. Подальша доля рештків класика української літератури та його дружини зависла в повітрі.

На диво оперативною виявилася реакція української влади. Президент України Петро Порошенко дав вказівку міністрові закордонних справ Павлові Клімкіну забезпечити збереження праху Олександра й Віри Кандиб для того, щоб у подальшому перепоховати їх в Україні.

На місці в Чехії посольство України поклопоталося, щоб рештки перемістили до депозитарію Ольшанського кладовища до тих пір, поки  нащадки Олександра Олеся, які проживають у Канаді, не висловлять свого рішення щодо місця остаточного перезахоронення.

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив: "Олександр Олесь має бути перепохований в Україні. Найкраще місце для цього — алея почесних поховань на Лук'янівському кладовищі".

Посадовець відзначив, що ситуація з могилою Олександра Олеся показова, вона свідчить, що чимало українських поховань за кордоном перебувають під загрозою. 

Зокрема, цього року тільки на Ольшанському кладовищі у Празі можуть примусово ексгумувати останки драматурга, одного з батьків сучасного українського модерного театру Спиридона Черкасенка; громадської діячки, педагога Орисі Єфремової-Дурдуківської; інженера-будівельника Олександра Ярошевського.

На думку В’ятровича, держава сама має ініціювати їх повернення на рідну землю для поховання у Національному пантеоні

 Похорон Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі у Празі. Фото липня 1944 року. Джерело: Сумський історичний портал
 Удова поета Віра перед труною покійного. Фото липня 1944 року. Джерело: Сумський історичний портал

Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пообіцяв, що уряд виділить кошти для перевезення праху Олександра Олеся та Віри Кандиб до України.

Пізно ввечері 3 січня стало відомо, що канадські родичі Олеся дали згоду на перепоховання письменника в Україні. Посол України в Канаді Андрій Шевченко написав у своєму "Твіттері", що дипломатам удалося розшукати двох канадських правнуків письменника.

"У нас є письмова згода від обох правнуків на перепоховання і ми пересилаємо ці документи до Кабінету міністрів у Києві та до нашого посольства в Празі", повідомив посол агенції "Укрінформ".

У контексті історії з перепохованням Олександра Олеся народний депутат від партії "Опозційний блок" Вадим Рабинович заявив, що "Україну не слід перетворювати на всесвітнє кладовище".

Із коментаря політика в ефірі каналу "112 Україна" випливає, що він вважає, ніби письменник Олександр Олесь помер щойно, а не в 1944 році.

"Я вважаю, що цими людьми [закордонними українцями — ІП] треба займатися сьогодні… Сьогодні є колосальна українська діаспора – з нею ніхто не працює. Посилають і не розмовляють… Чому ви не займаєтеся, поки вони живі?... Чого як тільки він [Олександр Олесь — ІП] помер?.. Хто його запросив в Україну за останні десять років? Хтось із ним хоч раз розмовляв? Ніхто! Зате зараз — давайте перепоховаємо! Заробіток знову на перепохованні хочуть?!"", — прокоментував ситуацію Рабинович.

"Історична правда" й далі слідкуватиме за процесом перепоховання Олександра Олеся та Віри Кандиби.

 

 

Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) видатний український письменник, поет. Народився 1878 року на Сумщині. Першу збірку поезій "З журбою радість обнялась" видав 1907 року.

З 23 лютого по 1 квітня 1919 року аташе Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після поразки Української революції емігрував до Чехословаччини, де проживав до самої смерті 1944 року. Батько відомого українського письменника та члена ОУН Олега Ольжича.

----------

Дивіться також:

Могили наших у Празі. Екскурсія Ольшанським кладовищем

Догляд за місцями поховань видатних українців у світі: хто і де?

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.