Поета Олександра Олеся перепоховали в Києві. ФОТО

Видатного українського письменника Олександра Олеся та його дрежину Віру Кандибу перепоховали на Лук'янівському цвинтарі м. Києва в неділю, 29 січня.

Панахиду за подружжям Кандиб відслужив Партріах Київський і всієї Руси-України Філарет у Володимирському соборі. 

"Багато борців за Україну поховано на чужині. Свій спочинок за межами України знайшов і поет Олександр Олесь,  сказав патріарх Філарет.  Зараз є багато патріотів, які патріоти лише на словах. А Олександр Олесь був патріотом на ділі. Він любив Україну і цю любов виражав у своїй поезії".

Патріарх закликав усіх молитися як за тих, хто віддавав життя за Україну в минулому, так і за тих, хто боронить державу на фронті.

На службі Божій були присутні також Президент України Петро Порошенко разом із дружиною Мириною Порошенко, мінстр культури України Євген Нищук, а також співачка Марія Бурмака, видавець Іван Малкович та ін.

Петро і Марина Порошенки. Фото: УНІАН
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 

Після заупокійної служби Олександра Олеся та Віру Кандибу поховали на Лук'янівському кладовищі в Києві.

"У своїх творах поет не раз доносив, що саме внутрішні чвари та розбрат, невміння об’єднатися заради великої мети, не раз призводили в історії України до трагічних наслідків",  сказав Петро Порошенко над могилою поета

 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 
 
 

Як відомо, 3 січня цього року прах Олександра Олеся та його дружини, який покоївся на Ольшанському кладовищі в Празі, ексгумували у зв'язку із закінченням терміну оренди.

Того ж дня Президент України Петро Порошенко дав вказівку міністрові закордонних справ Павлові Клімкіну забезпечити збереження праху Олександра й Віри Кандиб для того, щоб у подальшому перепоховати їх в Україні. Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пообіцяв виділити кошти для перевезення праху до України. 

Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) — видатний український прозаїк, поет. Народився 1878 року на Сумщині. Першу збірку поезій "З журбою радість обнялась" видав 1907 року.

З 23 лютого по 1 квітня 1919 року  аташе Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після поразки Української революції емігрував до Чехословаччини, де проживав до самої смерті 1944 року. Батько відомого українського письменника та члена ОУН Олега Ольжича.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.