ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ ПЕРЕПОХОВАЮТЬ У КИЄВІ 29 СІЧНЯ

Про це заявив на брифінгу міністр культури України Євген Нищук. Літак із прахом Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби приземлився в Україні сьогодні, 27 січня.

Останки поховають у Києві, на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника, повідомляє офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті.

Могили Олександра Олеся й Віри Кандиби стануть першими на Алеї почесних поховань представників української військово-політичної еміграції. Саме тут перепоховуватимуть інших діячів української еміграції, прах яких за потреби повертатимуть до України.

Саме держава повинна взяти на себе зобов’язання опікуватися могилами видатних українців за кордоном, зазначив Євген Нищук.

За його словами, визначальною у прийнятті рішення щодо перепоховання має бути воля нащадків. Цілком імовірним є сценарій, коли діячів еміграції перепоховуватимуть на малій батьківщині. До прикладу, міська влада Білопілля на Сумщині, звідки родом Олександр Олесь, висловила готовність перепоховати поета поруч із будинком, де він народився й виріс. Але родичі, яі мешкають у Канаді, висловили бажання, щоб прах був перепохований у Києві.

 

Панахида у Володимирському соборі розпочнеться о 12:00. Церемонія перепоховання - о 13.30.

Опісля відбудеться покладання квітів до могил двох крутян, які також поховані на Лук’янівському кладовищі.

Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) видатний український письменник, поет. Народився 1878 року на Сумщині. Першу збірку поезій "З журбою радість обнялась" видав 1907 року.

З 23 лютого по 1 квітня 1919 року аташе Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після поразки Української революції емігрував до Чехословаччини, де проживав до самої смерті 1944 року. Батько відомого українського письменника та члена ОУН Олега Ольжича.

 

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".