"Йолокост": сатирик висміяв зневажливі селфі на Меморіалі Голокосту. ФОТО

Проект "Yolocoast" поєднав селфі на Меморіалі Голокосту в Берліні з архівними фото нацистських таборів смерті.

Цим автор проекту німецький сатирик єврейського походження Шахак Шапіра (Shahak Shapira) хотів привернути увагу до сучасної комеморативної культури.

"Щодня біля 10 тис. людей відвідують Меморіал загиблим євреям Європи. Багато з них роблять дурні фотографії, стрибають, катаються на скейтборді чи велосипеді по 2711 бетонних плитах загальною площею 19 000 м². Є різні думки щодо точного значення і ролі Меморіалу Голокосту. Для багатьох ці сірі стели символізують надгробки 6 мільйонів євреїв, яких убили та поховали в братських могилах, або сірий попіл, що лишився після їх спалення в таборах смерті", — говориться на сайті проекту.

Якщо навести курсор на сучасне селфі (зліва), воно перетвориться на моторошне фото (справа), що є реальним кадром Голокосту часів Другої світової війни

Назва сайта "Йолокост" ("Yolocaust") є поєднанням популярного в соціальних медіа хештегу "Yolo" —  "you only live once" ("живеш лише раз") і слова "Голокост".

До початку роботи над проектом свою ідею Шапіра виношував біля року.

"Це явище я почав помічати в Берліні, а потім — бачити ці фото скрізь. І відчував, що люди повинні знати, що вони дійсно роблять або як інші можуть витлумачити те, що вони роблять", — пояснив Шапіра в коментарі для Бі-Бі-Сі.

Митець переглянув тисячі селфі на "Фейсбуці", в "Інстаграмі", "Тіндері" та в "Гріндрі" (Grindr, соцмережа для геїв), відібрав дюжину найбільш кричущих і наклав їх на архівні знімки з нацистських таборів смерті чи місць масових убивств євреїв. 

 

На додачу, митець розмістив на сайті проекту коротку пам’ятку у формі запитання — відповідь щодо поведінки на території Меморіалу:

- Що ж мені можна робити на території Меморіалу Голокосту, а що ні?

Жодна історична подія не йде в жодне порівняння з Голокостом. Як поводитися на місці пам’яті про загибель 6 мільйонів людей, вирішувати вам.

- Чи є це неповагою до жертв Голокосту?

Так, поведінка деяких людей на території меморіалу дійсно є зневажливою. Але жертви вже мертві, тому вони, певно, зайняті справами померлих людей, а не переймаються про те.

В останньому запитанні Шапіра дає свої контакти для тих, хто хоче, щоб його фото з Меморіалу було видалене із сайта.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.