Спецпроект

Історик шукає фото в'язнів польського концтабору Явожно

Український історик у Польщі Євген Місило розшукує фотографії українців, що були в'язнями концентраційного табору Явожно в комуністичній Польщі (1947-1949).

Про це дослідник написав на своїй сторінці у "Фейсбуці"

Зараз Євген Місило завершує роботу над книгою про українських в'язнців Явожна.

"Пошукую фотографій в'язнів - оригінальних, які були на посвідках звільнення з табору (зразок поміщую нижче), а, якщо такі не збереглися, також фото з періоду перед в'язненням (виселенням), або після виходу на волю. Можуть бути оригінали (після копіювання негайнио поверну), або скани мінімум 300 дпі", - просить історик.

Посвідчення про звільнення українця з табору Явожно


Надсилати скани фотографій можна на електронну скриньку: akcjaw@gmail.com

Євген Місило відомий своїми дослідженнями українського питання в Польщі. Зокрема, він упорядкував збірники документів "Акція "Вісла", "Репатріація чи депортація. Переселення українців із Польщі до СРСР 1944-1946", "Трагедія села Павлокоми", том 22 "Літопис УПА" "УПА в світлі польських документів. Книга перша: Військовий суд Оперативної групи "Вісла" та ін.

За офіційними даними, в концтаборі Явожно було ув'язнено 3873 особи, у тому числі, понад 800 жінок і біля 100 дітей.

Дивіться також:

"За те, що ти є українець... Спогади з років 1944-1947"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.