Спецпроект

З'явилася петиція щодо будівництва другої черги Музею Голодомору

17 січня на сайті Кабінету Міністрів України розпочався збір підписів під петицією, яка пропонує оголосити міжнародний конкурс на розробку концепції та будівництво другої черги Національного музею "Меморіал жертв Голодомору".

Автором петиції є координатор проекту "LIKБЕЗ. Історичний фронт" та член Громадської ради при Президентові України з питань національної єдності Кирило Галушко.

Будівництво другої черги музею передбачене Указом Президента України № 523/2016 від 26.11.2016 р. "Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні – геноциду Українського народу".

Згідно з указом, Кабінет Міністрів має забезпечити в установленому порядку вирішення питань щодо розвитку Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", зокрема, щодо будівництва другої черги музею. Для цього у Державному бюджеті на 2017 рік уже передбачено 14,25 млн. грн. 

"Єдиний спосіб забезпечити це – оголосити відкритий міжнародний конкурс на створення концепції та будівництво музею, у якому б взяли участь не тільки українські, а й найвідоміші світові компанії, що спеціалізуються на проектуванні музеїв.

Тільки за таких умов наша держава зможе побудувати музей, який стане не тільки потужною просвітницькою установою, але й належним вшануванням мільйонів жертв Голодомору", – зазначено в коментарі до петиції. 

Відтак історик пропонує:

1) оголосити відкритий міжнародний конкурс на створення концепції та будівництво музею; 

2) для запобігання зловживанням із коштами державного бюджету забезпечити прозорість усіх процедур закупівель (зокрема, через систему Prozorro). 

Підписати петицію можна на сайті Кабінету Міністрів України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.