"То була неволя". У Києві вшанують остарбайтерів. РОЗКЛАД ЗАХОДІВ

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні пройдуть пам’ятні заходи на честь ушанування 75-ї річниці початку вивезення остарбайтерів до Третього Райху.

75 років тому розпочалося примусове вивезення населення України в Німеччину. Із часів використання рабської праці примусові роботи в Німеччині під час Другої світової війни були наймасовішим застосуванням праці іноземців в економіці окремої держави. За приблизними підрахунками, 1,72,4 млн українців були вивезені у Німеччину.

Перебуваючи на роботах у Третьому райху, "остарбайтери" виснажливо працювали, голодували, помирали від інфекційних хвороб і виснаження. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі у 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права.

 

Для вшанування цієї трагічної річниці 18 січня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні (Київ, Лаврська 27) пройдуть пам’ятні заходи:

12:00: "Остарбайтери" – музейна рефлексія в експозитарному просторі.

  • Презентація музейної колекції та нових досліджень проблеми заступником генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні Любов’ю Легасовою
  • Спогади Надії Слєсарєвої та інших колишніх "остарбайтерів".

12:30: Українці на примусових роботах у нацистській Німеччині. До історії проблеми.

Виступи:

  • Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В'ятровича.
  • Президента Громадської організації "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність" Ігоря Лушнікова.
  • Завідувача відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України Олександра Лисенка.
  • Дослідника історії Другої світової війни, колекціонера Дмитра Піркла.

14:00: "Музейна платформа історика".

Зустріч із науковим співробітником Інституту історії України НАН України Тетяною Пастушенко. Тема: "Українські примусові робітники в нацистській Німеччині. Довгий шлях до визнання".

Також під час заходу відбудеться показ документальних свідчень українських примусових робітників.

Місце: вул. Лаврська, 27, м. Київ, Україна

Вхід вільний. Подія у "Facebook" за посиланням.

Організатори: Національний музей історії України у Другій світовій війні, Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, громадська організація Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність"

Контакти: Тел. 097 198 98 07 Аліна Малород – реєстрація преси; e-mail: warmuseum.kiev@gmail.com.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.