Описи 30 млн документів про жертв нацизму стали доступними в Інтернеті

Перелік усіх документів, зібраних Міжнародним розшуковим бюро (ITS) в Бад-Арользені в Німеччині, доступний в Інтернеті з 9 січня.

Архів Бюро містить 30 млн документів про жертв Третього Райху, зокрема примусових робітників, передає "Монітор-Інфо" з посиланням на tvn24.pl.

"Перелік архівних фондів полегшить працю науковцям. Користувачі зможуть швидше зорієнтуватися в структурі та вмісті фондів", — сказав керівник архіву Крістіан Гро.

Кожна архівна одиниця має назву, номер сигнатури, інформацію про об’єм і короткий опис вмісту. Інформація подається англійською та німецькою мовами.

Надання доступу до переліку фондів — чергове рішення, яке спрощує використання цього цінного зібрання. У 2015 році було надано доступ до перших 50 тис. документів.

Серед них – особисті речі: знімки, листи, посвідчення особи, відібрані у в’язнів німецьких концентраційних таборів, документи про так звані марші смерті — здійснені СС евакуації в’язнів таборів узимку 1945 року перед наступом радянської армії, а також дані Бюро розшуку дітей із перших повоєнних років.

В архіві ITS у Бад-Арользені (федеральна земля Гессен), що існує з 1955 року, міститься приблизно 30 млн документів, які містять дані про 17,5 млн осіб — в’язнів концентраційних таборів і гетто, примусових робітників та інших ненімецьких жертв гітлерівської системи репресій і депортацій.

Попри те, що вже минуло понад 70 років від закінчення війни, ITS і досі з’ясовує долі жертв нацизму, а з початку 2013 року веде також наукові дослідження, інформаційну та освітню діяльність.

Діяльність Міжнародного бюро розшуку повністю фінансується Німеччиною. З 2013 року оригінали документів, які зберігаються в Бад-Арользені, належать як "пам’ять світу" до світової культурної спадщини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.