АНОНС: У Києві презентують "Дипломатичну історію України"

У Київському будинку вчителя відбудеться презентація книги Євгена Слабченка "Дипломатична історія України".

Книгу, яку впорядкувала Ірина Матяш, випустило видавництво "Кліо". Євген Слабченко - український громадський діяч в еміграції, кінорежисер, кінооператор, колекціонер бібліотечних і архівних зібрань, відомий у світовому кіномистецтві як Ежен Деслав (8.12.1899-10.09.1966).

Як зазначено в анотації, у праці висвітлено історію України як суверенної держави від Київської Русі до Української Народної Республіки через процес боротьби за незалежність шляхом як дипломатичних зусиль, так і збройної боротьби, її ролі як регіонального і міжнародного гравця, налагодження контактів з іншими країнами та організації дипломатичної служби.

Особливість тексту полягає в популярному стилі викладу, підкресленій демонстрації відданості автора українській ідеї, героїзації подвигів козацтва, інтересі до питань дипломатичного протоколу, висвітленні української історії через дипломатичні акції. 

До тексту додано археографічну передмову, коментарі та біографічний нарис упорядника І. Матяш про Є. Слабченка, в якому висвітлено життєвий шлях митця і дослідника, проаналізовано його діяльність як колекціонера української документальної спадщини та дослідника дипломатичної історії.

У презентації візьмуть участь:

  • упорядник видання, доктор історичних наук, професор Ірина Матяш;
  • заступник директора Інституту історії України НАН України Геннадій Боряк
  • Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Роман Ващук;
  • завідувач відділу міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАНУ Степан Віднянський;
  • директор видавництва "Горобець" Ганна Горобець;
  • завідувач кафедри дипломатичної і консульської служби Дипломатичної академії України при МЗС України Ігор Жалоба;
  • директор ДУ "Енциклопедичне видавництво" Алла Киридон;
  • перший Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Юрій Кочубей;
  • заступник директора Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Віктор Матвієнко;
  • професор кафедри дипломатичної і консульської служби Дипломатичної академії України при МЗС України Олександр Цвєтков.

Головуватиме на презентації –  в. о. ректора Дипломатичної академії України при МЗС України В’ячеслав Ціватий.

 

Середа, 6 грудня, 18.00

Місце: Молодіжна зала Київського міського будинку вчителя (вул. Володимирська, 57, 3-й поверх).

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.