Московський суд оголосив події Євромайдану державним переворотом

27 грудня Дорогомиловський суд Москви задовольнив позов екс-депутата Верховної Ради України Володимира Олійника щодо визнання зміни влади в Україні внаслідок протестів Євромайдану в 2014 році як державний переворот.

Про це повідомляє російська агенція ТАСС. Суд звинуватив США і ЄС у підтримці "антиконституційного перевороту" в Україні та "розколу в суспільстві" і виникненню збройного конфлікту.

"У результаті підтримки впливових представників західних держав протести переросли в масові заворушення", — сказала суддя.

На додачу, винуватцями Майдану також оголосили "озброєних націоналістів". "В Україні діють екстремістські угруповання, що є частиною влади і які переслідують людей за принципом соціальної та ідеологічної ненависті, — написано в тексті вердикту. — Екстремістські діяння даних об’єднань підтведжені різномінітними джерелами, у том числі й даними російської преси, яку обмежують на території України".

"Укріплення крайньо правої і націоналістиної ідеології, цілеспрямоване формування образу ворога в особі Росії, неприкрита ставка на силове вирішення внутрішньодержавних суперечностей, глибока соціально-економічна криза перетворюють  Україну на осередок нестабільності у Європі та безпосередньо біля кордонів РФ", — зазначено в судовому документі.

На цій підставі суд зробив висновок, що "юридичне значення державного перевороту, який мав місце в Україні у лютому 2014 року, зачіпає питання національної безпеки РФ, а також основоположні ознаки прав і свобод людини і громадянина".

Насамкінець, російський суд навів аргумент "особливих міжособистісних і сімейних зв’язків між українським і російським народами, які складають єдину історико-культурну спільність", на підставі якого світова спільнота повинна поважати його рішення.

На думку суду, "державний переворот" в Україні був причиною для "возз’єднання" Криму з Росією: "У зв’язку з подіями в Україні мешканці Криму й Севастополя, відчуваючи свій духовний зв’язок із народами Росії, провели у відповідності до міжнародних законів референдум про возз’єднання з Росією".

Цей судовий процес у Дорогомиловському суді Москви тривав з 15 грудня. Як зазначено в позові, позивач Володимир Олійник хотів захистити свої права громадянина України в російському суді, керуючись Загальною декларацією прав людини ООН, яку ратифікували як Росія, так і Україна.

Свідчення суду дали винятково посадовці часів Януковича, які втекли до Росії після Майдану: екс-прем’єр-міністри Микола Азаров і Сергій Арбузов, колишній голова Адміністрації Президента Андрій Клюєв, екс-керівник МВС Віталій Захарченко, колишній Голова СБУ Олександр Якименко, екс-генеральний прокуров Віктор Пшонка, а також сам президент-утікач Віктор Янукович.

Рішення суду можна оскаржити протягом одного місяця.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.