Директор Музеїв Кремля вважає повернення "скіфського золота" Україні обґрунтованим

Олена Гагаріна, директор Музеїв Московського Кремля, вважає рішення суду Амстердаму щодо повернення "скіфсього золота" Україні обґрунтованим.

Про це повідомляє "Новая газета". Гагаріна наголосила, що музейний фонд вважається власністю держави, а не майном окремо взятого музею чи закладу культури.

"У даному випадку, коли предмети були вивезені з території України й належали Україні як державі, це рішення видається мені цілком обґрунтованим, — сказала директор Музеїв Кремля і додала: Питання про належність експонатів конкретному музеєві повинні вирішуватися вже після того, як вони повернуться до власника".

Вона відзначила, що музеї при передачі експозиції керуються нормами міжнародного законодавства, яке передбачає гарантії приймаючої сторони. Гагаріна додала, що "якщо таких гарантій ми не отримаємо, жоден предмет з музейного фонду не залишить території Російської Федерації".

У свою чергу, музеї Криму збираються подавати апеляцію на рішення амстердамського суду. Директор Східно-Кримського історико-культурного музею-заповідника Тетяна Умрихіна заявила, що рішення суду було політично мотивоване і "ганьбить усю судову систему Голландії".

Нагадаємо, що минулого тижня Амстердамський окружний суд постановив передати Україні музейні експонати виставки "Крим – золото та таємниці Чорного моря", яка експонувалася в Нідерландах.

Цю виставку в Археологічному музеї Алларда Пірсона було сформовано з колекцій п'яти музеїв, один з яких розташовується в Києві, а чотири – в Криму.

Оскільки Нідерланди не визнали російську анексію Криму, яка відбулася вже після відкриття виставки, виникло питання про те, кому повертати колекцію.

Рішення суд прийняв на підставі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою, витвори мистецтва потрібно повернути суверенній державі, які надала їх для тимчасової експозиції.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.