Польські історики виступили проти політизації історичної науки

Польські академічні історики протестують проти інструменталізації науки в політичних цілях.

Про це йдеться у "Декларації учасників Форуму дослідників новітньої історії", який пройшов у Варшаві, оприлюдненій 10 грудня на сайті Польського історичного товариства.

"Говоримо за автономію історіографії, академічного світу та інституції культури, за їх нехалежність від влади без огляду на політичні вподобання. Виступаємо проти інструменталізації історії заради одномоментних політичних цілей або чиїхось приватних інтересів", - пишуть науковці в заяві.

На їхню думку, історична політика, яку також називають політикою пам’яті, повинна розбудувати національну та громадянську спільноту, спираючись на багатство світоглядів, і поважати різноманітні точки зору.  

Фундаментом для цього вчені мужі називають: повагу до історичних фактів, які є наслідком критичного аналізу джерел і усвідомлення складності польської історії.

"Турбота про плюралістичний вимір повинна бути турботою всіх дослідників без огляду на світоглядну різницю та спеціальності, які вони представляють", - наголошують підписанти "Декларації".

Історики переконані, що "поділи і суперечки є сутністю демократичного публічного життя, але у сфері історії не можна нехтувати засадами взаємоповаги і доходити до трактування як ворогів людей інших поглядів, які стосуються минулого і форми національної спільноти".

Декларацію підписали професор, доктор габілітований Кшиштоф Мікульський від імені Польського історичного товариства і професор, доктор габілітований Томаш Шрамм як Голова Комітету історичних наук при Польській академії наук.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.