Влада Мінська заборонила акцію пам’яті жертв радянських репресій

Виконком столиці Білорусі відхилив заявку на проведення ходи на честь пам’яті жертв радянських політичних репресій, заплановану на 7 листопада.

Про це повідомляє "Белорусский партизан".

Ініціаторами акції були рух "За свободу", Об’єднана громадянська партія і організаційний комітет зі створення партії "Білоруська християнська демократія". Вони подали заявку до Мінського виконкому ще 21 жовтня.

Планувалося, що 7 листопада о 12:00 біля будівлі КГБ зберуться учасники акції, після чого колона пройде проспектом Незалежності до парку Челюскінців, де поховані жертви сталінських репресій.

Організатори заходу наголошують, що це данина пам’яті та скорботи і завдання демократичних сил – зробити так, щоби "нове покоління білорусів розуміло, до чого призвели події 7 листопада 1917 року".

Виконком Мінська відмовив у дозволі на проведення ходи з трьох причин. По-перше, двоє з трьох заявників – Анатолій Лебедько (Об’єднана громадянська партія) і Віталій Римашевський (Білоруська християнська демократія) – нещодавно притягувалися до адміністративної відповідальності за участь чи організацію несанкціонованих акцій. Згідно з білоруськими законами, вони не можуть виступати організаторами заходу.

По-друге, організатори заходу оприлюднили час і формат акції раніше, ніж отримали дозвіл на неї. І по-третє, місце збору та маршрут ходи, на думку чиновників, не відповідають вимогам закону про проведення масових заходів.

Один із організаторів Юрій Губаревич, голова руху "За свободу" заявив, що акція відбудеться навіть попри офіційну заборону. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.