Біографічний довідник на 40 тисяч чекістів став доступним онлайн

Російська правозахисна організація "Меморіал" відкрила на своєму сайті доступ до довідника "Кадровий склад органів державної безпеки СРСР. 1935—1939".

Про це пише сайт "Уроки истории". Довідник містить короткі відомості про 39 950 співробітників НКВД, які одержали спеціальні звання системи держбезпеки з 1935 до початку 1941 року. Оскільки саме в 1935 році для службовців держбезпеки було введено спецзвання.

Автор видання – історик Андрій Жуков, який довгі роки вивчає біографії співробітників радянських карально-репресивних органів.

"Попервах, — поки архіви були наглухо закриті — головною джерельною базою його дослідження були старі періодичні видання, які публікували відомості про нагородження працівників НКВД і короткі біографічні довідки при обранні керівників НКВД—УНКВД в депутати Верховних Рад. Інформація в енциклопедичних виданнях і книгах з історії органів держбезпеки була вкрай бідною і цензурованою", — говориться у вступній статті на сайті довідника.

Ситуація змінилася в 1990-х роках, коли з’явився доступ до архівних матеріалів. Головним джерелом для довідника слугували накази НКВД СРСР по особовому складу.

У біографічних довідках наведено номери й дати таких наказів про надання спецзвань і про звільнення з НКВД і посаду, яку особа займала на той момент. Крім того, є дані про одержані державні нагороди і нагородження знаками "Почесний працівник ВЧК—ГПУ".

Інформацію з наказів доповнили біографічними даними з інших джерел – передусім, про чекістів, які загинули чи зникли безвісти під час німецько-радянської війни, а також про репресованих.

Попередня версія довідника з’явилася в травні 2016 році на CD. З тих пір біля 3500 біографічних довідок автори скорегували.

До публікації в Інтернеті матеріали довідника підготував Ян Рачинський за участі О. Горланова, Микити Петрова, Арсенія Рогінського. Програмування – Станіслав Рачинський.

Сайт довідника організовано за принципом "Вікіпедії". Він доступний за лінком.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.