Спецпроект

АНОНС: Зустріч із 90-річним свідком Голодомору в Києві

Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" запрошує на зустріч із свідком Голодомору Миколою Павловичем Онищенком.

У 1933-му йому було тільки 7 років, але донині, незважаючи на свій 90-річний вік, Микола Онищенко пам’ятає на смак сурогатну випічку, страх і відчай на обличчях односельців. 

Микола Павлович пережив Голодомор в селі Роза, на околиці Бердянська. І це був тільки початок, бо про його життя насправді можна знімати фільм. Бо потім були – Друга світова, концтабори…

Та, незважаючи на це, він здобув кілька вищих освіт, вчене звання, і найголовніше, навіть евакуація з окупованого Луганська в 2014-му не забрали в нього жаги до життя та прагнення зробити світ кращим.

В 2016 році виповнюються 83-ті роковини, як було вчинено геноцид української нації. З кожним роком зменшуються наші шанси почути живі історії людей, які пережили Голодомор. Перед нами важливе завдання віднайти і зберегти людську пам'ять про страшні події 1932-1933 років. 

 

18 листопада, 14.00 

Місце: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" (Київ, вул. Лаврська, 3)

Контакти: (044) 254-45-12, memoholod@ukr.net

Вхід вільний 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.