На Франківщині знесли останній пам’ятник Щорсу. ФОТО

Лише останніми днями демонтували пам’ятник полководцю Червоної армії Миколі Щорсу в с. Путятинцях Рогатинського району Івано-Франківської області.

Погруддя стояло в колишньому колгоспному саду в цьому прикарпатському селі з 1972 року, передає місцеве видання "Вікна". 14 листопада 2016 року згідно з рішенням сільради його знесли на виконання закону "Про засудження комуністичного та нацистського режимів".

 Фото: vikna.if.ua

У Путятинцях за часів СРСР діяв колгосп імені командира дивізії Черовоної армії Миколи Щорса, який у період 1918—1919 років воював проти Української Народної Республіки. До складу колгоспу також входили села: Лучинці, Обельниця і Юнашків.

Рішення про демонтаж сільрада ухвалила минулого тижня. "До цієї справи залучили безробітних жителів Путятинців, котрі перебувають на обліку у районному центрі зайнятості", – повідомив директор центру Петро Числяк.

 Фото: vikna.if.ua

За словами сільського голови Петра Кучмія, постамент бюста планують використати для майбутнього героям Небесної стоні.

ДОВІДКА:

Микола Щорс (1895—1919) — командир Червоної армії, брав активну участь у встановленні радянської влади на території України та збройній боротьбі проти Української Народної Республіки, комендант окупованого Києва (лютий 1919), начальник 1-ї (Таращанської) дивізії в Українській радянській армії.

Інші матеріали за темами ДЕКОМУНІЗАЦІЯ та ТОПОНІМІКА

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.