Бульвар Лепсе в Києві перейменували на бульвар Гавела

Депутати Київради проголосували за перейменування бульвару Івана Лепсе в столичному Солом'янському районі на бульвар Вацлава Гавела.

Про це повідомив депутат Київської міської ради В'ячеслав Непоп на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Бульвар Івана Лепсе, названий на честь радянського партійного і профспілкового діяча, підлягав перейменуванню в рамках декомунізації 

Раніше під час громадського обговорення пропозиції нової назви на сайті КМДА було виявлено велику накрутку голосів проти імені Гавела. Із 2011 голосів "проти" були накручені 1012 голосів. "ЗА" перейменування бульвару на честь Вацлава Гавела проголосувало 3529 осіб.

Новини компаній: укладка плитки.

До публічної кампанії на підтримку назви імені Вацлава Гавела долучилися "Історична правда", а також низка громадських і політичних діячів: співак і композитор Святослав Вакарчук, історик і журналіст Вахтанг Кіпіані, політолог Олексій Гарань, народні депутати Мустафа Найєм та Микола Княжицький, екс-прем’єр-міністр Арсеній Яценюк і багато інших відомих українців.

Вацлав Гавел (5 жовтня 1936— 18 грудня 2011) — Президент Чехословаччини (1989-1992), Президент Чехії (1993-2003), чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст. Автор "підручника з подолання тоталітаризму" - есею "Сила безсилих".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.