У варшавському архіві знайшли картотеку на 20 тисяч червоноармійців у складі Війська Польського

У Військово-історичному бюро Республіки Польща (раніше – Центральний військовий архів) у Варшаві виявили картотеку, що містить 20 тис. анкет солдатів Червоної (Радянської) армії, спрямованих на службу до Народного Війська Польського.

Про це повідомляє Monitor Info з посиланням на "Польське радіо для закордону". Оскільки раніше документи не були обліковані, доступними вони стали тільки зараз.

"Тут знаходяться приблизно 20 тис. особових анкет, які ми зараз скануємо, деякі з них дуже об’ємні. Декотрі я вже опублікував. Частина їх містить фотографії і по 3–4 сторінки детальних даних", – розповідає директор ВІБ і член колегії Інституту національної пам’яті (ІНП), професор Славомір Ценкевич.

Досліджуючи знайдені матеріали, ВІБ натрапило на чергові 8 тис. особових папок військовослужбовців Червоної (Радянської) армії.

"Я не здогадувався про те, що кадровики Червоної армії безпосередньо документували проходження служби солдатами Червоної армії, направленими до Польської народної армії. Навіть писав про це у своїх публікаціях. А виявляємо, що на цих 20 тис. солдатів, анкети яких у нас уже є, маємо ще приблизно 8 тис. папок", – додав професор Ценкевич.

Як пише сайт ucrainarma.org, радянські солдати солдати почали з’являтися в армії комуністичної Польщі з моменту формування її 1-ї дивізії в СРСР. У березні 1944 року сформований 1-й корпус Польських збройних сил в СРСР передислокувався до українських Сум. Пізніше всі польські військові формування на території СРСР об’єдналися в 1-шу Польську армію, де служило до 40 % українців.

Мобілізації до Польської армії в СРСР здійснювалися зокрема й з українського Поділля в 1944 і в 1945 роках навіть після того, як армія облишила терени СРСР. Остаточного вигляду Народне Військо Польське набуло 29 липня 1944 року після об’єднання Польських збройних сил в СРСР та партизанської комуністичної Армії Людової.

Керівник ВІБ вважає, що найважливіше – дослідити, хто з радянських офіцерів залишився у комуністичній Польщі і влився в суспільство. "Також наскільки ці люди (…) причетні до створення групи, середовища, яке ще за Народної Польщі, а, може, навіть після 1989 р, вже за вільної Польщі, вело відповідну діяльність для реалізації радянських, а потім і російських інтересів", – заявив професор.

Окрім цього, ВІБ знайшло і передало в ІНП документи першого післявоєнного керівника розвідувального відділу Генштабу народної Польщі (1944—1945) полковника Никанора Голосницького (псевдо "Озга"), службовця Головного розвідувального управління Генштабу СРСР.

Після завершення проекту картотеку архіву, що налічує понад 20 тис. реєстраційних карток, планують зробити доступною для дослідників в електронній версії.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.