У варшавському архіві знайшли картотеку на 20 тисяч червоноармійців у складі Війська Польського

У Військово-історичному бюро Республіки Польща (раніше – Центральний військовий архів) у Варшаві виявили картотеку, що містить 20 тис. анкет солдатів Червоної (Радянської) армії, спрямованих на службу до Народного Війська Польського.

Про це повідомляє Monitor Info з посиланням на "Польське радіо для закордону". Оскільки раніше документи не були обліковані, доступними вони стали тільки зараз.

"Тут знаходяться приблизно 20 тис. особових анкет, які ми зараз скануємо, деякі з них дуже об’ємні. Декотрі я вже опублікував. Частина їх містить фотографії і по 3–4 сторінки детальних даних", – розповідає директор ВІБ і член колегії Інституту національної пам’яті (ІНП), професор Славомір Ценкевич.

Досліджуючи знайдені матеріали, ВІБ натрапило на чергові 8 тис. особових папок військовослужбовців Червоної (Радянської) армії.

"Я не здогадувався про те, що кадровики Червоної армії безпосередньо документували проходження служби солдатами Червоної армії, направленими до Польської народної армії. Навіть писав про це у своїх публікаціях. А виявляємо, що на цих 20 тис. солдатів, анкети яких у нас уже є, маємо ще приблизно 8 тис. папок", – додав професор Ценкевич.

Як пише сайт ucrainarma.org, радянські солдати солдати почали з’являтися в армії комуністичної Польщі з моменту формування її 1-ї дивізії в СРСР. У березні 1944 року сформований 1-й корпус Польських збройних сил в СРСР передислокувався до українських Сум. Пізніше всі польські військові формування на території СРСР об’єдналися в 1-шу Польську армію, де служило до 40 % українців.

Мобілізації до Польської армії в СРСР здійснювалися зокрема й з українського Поділля в 1944 і в 1945 роках навіть після того, як армія облишила терени СРСР. Остаточного вигляду Народне Військо Польське набуло 29 липня 1944 року після об’єднання Польських збройних сил в СРСР та партизанської комуністичної Армії Людової.

Керівник ВІБ вважає, що найважливіше – дослідити, хто з радянських офіцерів залишився у комуністичній Польщі і влився в суспільство. "Також наскільки ці люди (…) причетні до створення групи, середовища, яке ще за Народної Польщі, а, може, навіть після 1989 р, вже за вільної Польщі, вело відповідну діяльність для реалізації радянських, а потім і російських інтересів", – заявив професор.

Окрім цього, ВІБ знайшло і передало в ІНП документи першого післявоєнного керівника розвідувального відділу Генштабу народної Польщі (1944—1945) полковника Никанора Голосницького (псевдо "Озга"), службовця Головного розвідувального управління Генштабу СРСР.

Після завершення проекту картотеку архіву, що налічує понад 20 тис. реєстраційних карток, планують зробити доступною для дослідників в електронній версії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.