АНОНС:У Києві на День захисника України відкриють виставку "Воїни. Історія українського війська"

Шлях від князівського дружинника ХІ століття, через реєстрове козацтво Гетьманщини часів Богдана Хмельницького, корпус січових стрільців – і до вояка Збройних сил України у зоні АТО.

Цьогорічна виставка "Воїни. Історія українського війська" – це 20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення.

Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

Радянська і російська пропаганда десятиліттями переконувала нас, що українці – народ миролюбний та лінивий. Коли ж прямих згадок про українське військо уникнути було неможливо, то використовувалися такі слова, як "мазепинці", "петлюрівці", "бандерівці", або й просто – "банда", "бандити".

Правда полягає в тому, що навіть у тяжкі періоди бездержавності перед відкритими загрозами ми самоорганізовувалися, щоб захистити себе та свою землю. Історія нашого війська сягає часів Давньої Русі. Високо цінувалися загони з українських земель у військах Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої.

 

Козацька піхота була чи не найкращою у Східній Європі. У ХХ столітті українці показали світові чимало прикладів справжньої воїнської мужності, вправності  та завзяття, які не мають бути забутими сьогодні.

Нагадаємо, що виставка є логічним продовженням інформаційно-просвітницького проекту "Воїн. Історія українського війська".

У рамках проекту Інститут національної пам’яті передав Міністерству оборони комплекти однойменних постерів для розповсюдження серед військових частин і навчальних закладів. Передбачалося, що ці матеріали будуть використані у навчальному процесі та просвітницькій роботі.

Виставку підготували:

Фотографи: Анна Сенік, Роман Ніколаєв, Ігор Свенцицький.

Історична реконструкція: Микола Балабан. Тексти: Василь Павлов, Максим Майоров, Сергій Громенко, Богдан Завітій, Володимир В'ятрович, Наталія Слобожаніна, Сергій Рябенко.

Виготовлення виставки: GalNext. Дизайн – Назар Ясиневич, Ольга Сало.

14 жовтня, 14.00

Місце: Київ, вул. Хрещатик 36, біля Київської міської державної адміністрації

Учасники:

Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук

Анна Сенік - фотограф

Організатор проекту: Український інститут національної пам’яті.  Над проектом працювали Зоя Бойченко, Олена Халімон.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.