Вийшла друком книга про те, як партизанський рух в Україні став радянським

Українська історіографія радянського партизанського руху під час Другої світової війни поповнилася новою працею "Радянський рух Опору в Україні: організація, легітимація, меморіалізація (1941-1953 рр.)"

Про це "Історичній правді" повідомив автор монографії Іван Капась. В основу книги покладено кандидатську дисертацію, яку автор захистив в Інституті історії України НАН України.

Як зазначено в анотації, у монографії висвітлюються військово-політичні та суспільні процеси в Україні під час Другої світової війни та перших повоєнних років, пов’язані з організацією, легітимацією та меморіалізацією радянського руху Опору 1941–1944 рр.

"Праць з вказаної тематики написано багато. Але, наприклад, радянські історики концентрували увагу здебільшого на фактологічному боці справи. Вони висвітлювали "всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників" під керівництвом "провідної" та "спрямовуючої" компартії. Стихійність як форма самоорганізації населення з власної ініціативи заперечувалася або перебувала у тіні", -  говорить автор Іван Капась

 

Основу доказової бази книги складають вперше використані унікальні документи архівосховищ України, Росії та Казахстану, завдяки яким вдалося пролити світло на: процес формування структури організації боротьби на окупованій території України; маловивчені питання стихійного спротиву загарбникам; шляхи перепідпорядкування самоорганізованих партизанських загонів представникам радянської влади; діяльність партійних груп з аналізу, збирання, розробки та затвердження звітних документів партизанських формувань; специфіку державної підтримки, процедуру нагородження, увічнення пам’яті про партизанів та підпільників.

"У поточній монографії розглядається не сам радянський рух Опору як явище, а військово-політичні та суспільні процеси, пов’язані з його організацією, легітимацією та меморіалізацією. Їх висвітлення показує політичну неоднорідність учасників боротьби та неоднозначні підходи компартійної влади воєнних й перших повоєнних років до увічнення подій дотичних до спротиву окупантам", - додає історик.

Обрані часові межі, за словами Івана Капася, тісно пов’язані з вищевказаними процесами. Нижню межу (1941 р.) визначає початок організованого та стихійного спротиву агресору на захопленій ним території України. Верхня (1953 р.) – це завершення епохи сталінізму, з якою пов’язаний перший етап офіційного визнання та меморіалізації учасників радянського руху Опору.

Книгу видало видавництво "К.І.С.". Наклад - 500 примірників. Ознайомитися із фрагментом праці можна тут.

Зміст

Переднє слово

Від автора

Вступ

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗГОРТАННЯ РАДЯНСЬКОГО РУХУ ОПОРУ В УКРАЇНІ 1941-1944 рр

1.1. Діяльність КП(б)У, НКВС та Червоної армії з налагодження
організованої боротьби на окупованій території України

1.2. Стихійний рух Опору та його централізація

Розділ 2. ЛЕГІТИМАЦІЯ ПАРТИЗАНСЬКИХ З'ЄДНАНЬ, ЗАГОНІВ І ГРУП В УШПР

2.1. Облік і перевірка особового складу

2.2. Затвердження звітної документації

Розділ 3. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПІЛЬНИХ І ПАРТИЗАНСЬКИХ ФОРМУВАНЬ У КП(б)У

3.1. Процедура визнання учасників руху Опору в умовах

відновлення радянської влади у визволених областях

3.2. Легітимація підпільних організацій і партизанських

формувань наприкінці війни та в перші повоєнні роки

Розділ 4. ФОРМУВАННЯ СТАТУСУ УЧАСНИКА ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ: ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ТА МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ У 1941-1953 рр.

4.1. Соціальні преференції і нагородження

4.2. Увічнення пам'яті про партизанів та підпільників

Висновки

Примітки

Перелік умовних скорочень

Джерела та література

Додатки

Іменний покажчик

Географічний покажчик

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.