У Києві свідки та історики розкажуть про нацистську окупацію столиці

До 75-х роковин окупації Києва німецькою армією (19 вересня 1941 року), яка тривала 778 днів, у Києві проведуть дискусію "Окупація Києва 1941-1943. Як це було?".

Цей період досі залишається одним з найбільш невивчених і необговорюваних. Слушно й те, що даний етап у житті міста включає велику кількість подій, в тому числі і трагічних, про які необхідно знати і пам'ятати завжди. Свідки залишили чимало згадок про роки окупації Києва. 

 

Під час події слухачі, зокрема, дізнаються:

- Як проходила оборона Києва і чому 600 000 військових потрапили в оточення та згодом у полон? 
- Як проходила евакуація міського населення, і чи була вона для всіх?
- Що таке "новий порядок", який був встановлений нацистами, і як цивільне населення ставилося до окупантів і нової влади?
- Що таке "колабораціонізм", і хто співпрацював з нацистами?
- Як і коли здійснювалися масові розстріли в Бабиному Яру, винищення єврейського населення міста та інші репресії мирного населення? Хто приймав в цьому участь?
- Коли і навіщо радянськими підпільниками були підірвані будинки на Хрещатику та Успенський собор у Києво-Печерській Лаврі? Хто був причетний до цього?
- Хто такі "остарбайтери", і як відбувалось вивезення в Німеччину мирного українського населення?
- Що таке "матч смерті" і яким він був насправді?
- Як закінчилась окупація і радянська армія знову увійшла до Києва?
- Як відбувся "київський нюрнберг", та були встановленні і використані шибениці на Хрещатику?

Учасники зустрічі:

Дмитро Малаков – відомий історик та краєзнавець. Більше 20 років працював заступником директора Музея історії Києва. У вересні 1941 разом зі старшим братом, мамою та бубусею залишився в окупованому місті. Автор багатьох історичних робіт та фотоальбомів про німецьку окупацію Києва. Зокрема, "Оті два роки… у Києві при німцях" (2002), "Кияни. Війна. Німці" (2008, 2010). "Київ. 1939—1945. Постскриптум" (2009),

Тетяна Євстаф’єва – історик, музейник, краєзнавець. Довгий час працювала завідувачем відділу "Бабин Яр" Музею історії Києва. Автор багатьох статей по історії Києва під час війни. Один з укладачів книги "Бабин Яр: людина, влада. історія" (2004).

Модератор зустрічі — Михайло Фельдман, автор та засновник проекту Вільна Академія Змін

Формат зустрічі - комбінований. Він включатиме короткий історичний фактаж, фотохроніку (будуть представлені унікальні фотографії з приватних архівів), розповіді свідків окупації, експертну думку істориків та дискусію з аудиторією на суперечливі теми у форматі "public talk".

27 вересня, вівторок

Місце: #MediaHub, вул. Суворова, 4/6 (вхід з двору).

Організатор: Вільна Академія Змін.

Вартість участі - 150 грн (квитки можна придбати на вході). Пенсіонерам - 50 грн, два квитки - 250 грн. Обов'язкова реєстрація за посиланням

Контакт: +38 (097) 494-1859. Зустріч у "Фейсбуці" - тут.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.