Виставка “Українська Друга світова” “переїде” із залізничного вокзалу на Хрещатик

На площі перед Київською міською державною адміністрацією експозиція запрацює у п’ятницю, 23 вересня, напередодні 75-тих роковин вибухів на Хрещатику.

Будівлі на головній вулиці столиці, заміновані радянськими спецслужбами перед відходом із Києва, почали вибухати 24 вересня 1941 року. Величезні пожежі,  через нестачу відповідної техніки, тривали майже два тижні.

Тоді в районі Хрещатика було зруйновано більше трьохсот будівель. Тисячі киян залишилися без даху над головою.

 Руїни Хрещатика, 1941 рік

Історія вибухів у Києві після його окупації нацистами та інші важливі події Другої світової досі сприймаються багатьма крізь призму радянської пропаганди. Спростування міфів, донесення глядачам правдивих факти про події цієї війни – завдання, які виконує виставка "Українська ІІ світова".

Створена до 70-річчя завершення війни, експозиція за минулий рік була презентована у численних українських містах. Востаннє її можна було побачити на Центральному залізничному вокзалі Києва. На площі перед КМДА виставка триватиме до 3 жовтня.

 "Українська Друга світова" на Хрещатику

Нагадаємо, над виставкою працювали історики Володимир В’ятрович, Сергій Громенко, Максим Майоров, Василь Павлов, Вікторія Яременко (Український інститут національної пам’яті), Ігор Бігун (Центр досліджень визвольного руху), Лариса Зарічняк. Дизайн Ольги Сало.

Також поглиблену інформацію про український вимір Другої світової можна знайти на спеціалізованому сайті за лінком: http://www.ww2.memory.gov.ua/.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.