Спецпроект

Як Сейм Польщі Волинську трагедію геноцидом називав. ВІДЕО

Польський Сейм сьогодні зранку прийняв резолюцію, у якій віддає данину пам’яті «жертвам геноциду, здійсненого українськими націоналістами» проти громадян міжвоєнної Польщі в 1943—1945 роках.

Резолюцією встановлюється 11 липня Днем пам’яті поляків — жертв геноциду, здійснених ОУН-УПА на східних Кресах Другої Речі Посполитої. Про деталі голосування повідомляє портал Prostir.pl.

За відповідний проект з-посеред 442 депутатів ніхто не проголосував проти і 10 обранців з опозиції утрималися.

Останні — це: троє депутатів "Громадянської платформи" Марцін Свенцицький, Януш Цихонь і Мар’ян Зембаля; а також 7 депутатів партії "Сучасна": Ева Лідер, Катажина Любнауер, Єжи Мейштович, Кшиштоф Мешковський, Моніка Роса, Йоанна Шойрінг-Вельгус і Адам Шлапка.

Автор проекту Міхал Дворчик під час парламентської дискусії вказував, що Польща зобов’язана говорити про наслідки історичної політики, яка проводить нині Україна. Він зазначив, що резолюція не спрямована проти українського народу, тільки вказує на вбивць, людей і організації.

— Це не український народ вчинив злочин, а десятки тисяч людей, які були в ОУН, УПА і СС Галичина, — підкреслив він.

Термін "геноцид" у резолюції викликав спротив кількох депутатів опозиції.

— Чи ми хочемо довести до балканізації польсько-українських взаємин? Не ми, політики, повинні визначати геноцид, тільки суд в Гаазі. А чим важчі слова вживаємо, тим менш важливою стає трагедія, — наголошував Кшиштоф Мєшковський з партії "Сучасна".

— Чи слово "геноцид" не ускладнить нам реалізацію більшості речей, до яких ми закликаємо в цій резолюції? Тобто — проведення ексгумації жертв, їхнього поховання, і багатьох інших речей, адже цього просимо від Верховної Ради України? — запитав М. Свєнціцький.

— Я розумію, що для депутата Свєнціцького історія затрималася, бо для нього Верховна Рада України — це як Верховна Рада Совєтського Союзу, — відповів йому Юзеф Бринкус з клубу "Кукіз’15". — Навіщо в резолюції слово "братовбивчий"? Ви прирівнюєте ката до жертви! — наголошував він.

Однак депутати Сейму відкинули пропозицію видалити з резолюції слово "геноцид". Водночас члени Сейму погодилися викинути з документу фразу "братовбивча боротьба".

"Унаслідок геноциду, вчиненого у 1943—1945 роки, було вбито більше ста тисяч громадян Другої Речі Посполитої, в основному селян. Їх точна кількість досі не відома, а багато хто з них до цих пір не дочекався гідного поховання", — читаємо в остаточній версії документі.

Польські депутати висловили повагу і вдячність воїнам Армії крайової, Кресової самооборони і Селянських батальйонів, які "стали на захист поляків і українців, що, часто ризикуючи своїм життям, рятували польських сусідів".

У своїй резолюції нижня палата польського парламенту висловила "солідарність з Україною, яка бореться з зовнішньою агресією, щоб зберегти територіальну цілісність".

Під час парламентської дискусії автор проекту від "Права і справедливості" Міхал Дворчик і голова Польської селянської партії Владислав Косіняк-Камиш пропонували прийняти резолюцію одноголосно — процедурою акламації.

Однак після пропозиції спікера Сейму Марека Кухцинського провести таке голосування в залі почалися крики. Ще до голосування сенатор Богдан Борусевич і кілька депутатів Сейму закликали не приймати "волинську" резолюцію процедурою акламації.

За резолюцію польський парламент голосував стоячи і під аплодисменти.

Відео дискусії:


Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.