Спецпроект

Сейм визнав події на Волині "геноцидом, здійсненим ОУН, УПА та іншими..."

Сейм Республіки Польща 442 голосами депутатів при 10, які утримались, і жодному, хто був би проти, ухвалив постанову щодо встановлення "Національного Дня пам'яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами відносно громадян Другої Польської Республіки".

Цей день відтепер відзначатиметься щорічно 11 липня.

У постанові сейму вказано, що нині відзначається 73-річчя "піку злочинів", здійсненого щодо цивільного населення Західної України ("східних околиць Другої Польської Республіки").

Відповідальність покладено на членство Організації українських націоналістів, Української повстанської армії (УПА), а також дивізію СС "Галичина" і інші, неназвані "українські формування, які співпрацювали з німцями".

Депутати сейму назвали число жертв - "більше ста тисяч громадян Другої Речі Посполитої, в основному селян" - хоча історики продовжують з'ясовувати масштаби трагедії.

У документі також йдеться про те, що крім поляків були також убиті євреї, вірмени, чехи, представники інших національних меншин і українці, "які стояли на боці жертв".

Резолюція висловлює повагу і вдячність українцям, які ризикуючи власним життям рятували поляків під час тих трагічних подій. Президента Польщі закликано вшанувати цих людей високими державними нагородами.

Польський парламент висловив свою переконаність в тому, що "тільки повна правда історії є найкращим способом примирення і взаємного прощення".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.