АНОНС: Лекція про Львівській погром у львівській Ратуші

У середу, 20 липня, в межах просвітницького проекту Єврейські дні у Ратуші: спільноти, середовища та держави у спірних містах ХХ століття відбудеться лекція професора Кая Струве "Літо 1941: війна, окупація та насилля у Львові".

Про це повідомляє Центр міської історії.

Початок лекції о 19:00, ресторан "Ратуша" (пл. Ринок, 1). Вхід – вільний!

Серед спірних питань українсько-єврейських стосунків Другої світової війни одним з найбільш складних є погром у Львові 1 липня 1941 р.

 Кай Струве

Дехто заперечує сам факт погрому, інші публікації перебільшують масштаби насильства та число жертв.

У лекції представлені результати вивчення джерел про насилля проти євреїв у Львові 1 липня і впродовж наступних тижнів.

Професор Кай Струве проаналізує роль і мотиви різних груп, які брали участь у ньому, зокрема, німецької поліції й війська, української міліції та цивільних осіб.

Львівські події лектор порівнюватиме з подіями в інших місцевостях Західної України.

Кай Струве працює в Інституті історії Галле-Віттенберзького університету імені Мартіна Лютера. Він отримав ступінь доктора філософії з історії у Берлінському вільному університеті 2002 року, а габілітацію – в Галле 2014 року.

Серед публікацій – "Deutsche Herrschaft, ukrainischer Natonalismus, antijüdische Gewalt. Der Sommer 1941 in der Westukraine" (Берлін, 2015), "Shared History – Divided Memory. Jews and Others in Soviet-Occupied Poland, 1939-1941" (Ляйпциг, 2008, за спільною редакцією з Елазар Баркан і Елізабет А. Коул) та "Bauern und Nation in Galizien. Über Zugehörigkeit und soziale Emanzipation im 19. Jahrhundert" (Ґеттінґен, 2005).

 

"Єврейські дні" є публічною програмою для широкої громадськості і пов'язані з двома проектами Центру міської історії: літньою школою про єврейську історію і багатокультурне минуле, яка триває з 2010 року та ініціативою "Простір Синагог: єврейська історія, спільна спадщина та відповідальність" (у партнерстві з Львівською міською радою та Німецьким товариством міжнародної співпраці GIZ).

Докладніше про Львівський погром 1941 року: 

Львівський погром 1941-го: Німці, українські націоналісти і карнавальна юрба

Слідами "Львівського погрому" Джона-Пола Химки

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.