Мер Запоріжжя не хоче називати вулиці на честь бійців АТО

Mіський голова Запоріжжя Володимир Буряк вважає, що недоцільно називати вулиці на честь запорожців, які полягли у 2014-2015 роках у боях із російськими загарбниками.

Про це він заявив на зустрічі з представниками родин загиблих воїнів, повідомляє Z-city.

Натомість Буряк запропонував створити сквер на честь бійців АТО - "як у афганців на бульварі Шевченка".

На думку мера, такий меморіал захисникам України повинен з'явитися на місці пам'ятника Дзержинському, який демонтують до 19 березня цього року. 

Також міський голова розповів про створення "проекту патріотичного виховання молоді". За кожною школою, технікумом і університетом планується закріпити "могилу невідомого солдата", щоб учні зберігали її в належному вигляді.

Про могили відомих солдат Буряк не говорив.

Інше за темами ЗАПОРІЖЖЯ та ВІЙНА РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.