Спецпроект

У Варшаві відбулося друге засідання Українсько-польського форуму істориків

Українські та польські науковці продовжують діалог щодо конфліктних питань спільного минулого періоду Другої світової війни.

14-15 березня у Польщі відбулося друге засідання Українсько-польського форуму істориків. Засідання у Варшаві присвятили питанням діяльності українського та польського підпілля на теренах сучасної Західної України в роки Другої світової війни. Про це Історичній Правді повідомили в Українському інституті національної пам'яті.

Співорганізаторами Форуму є Український інститут національної пам'яті та польський Інститут національної пам'яті (Instytut Pamięci Narodowej). Нагадаємо, що з ініціативи інститутів торік після багаторічної перерви відновлено діалог істориків України та Польщі щодо складних питань спільного минулого.

 Голова УНІП Володимир В'ятрович передає документи з архіву СБУ Голові ІНП Польщі Лукашу Камінському 

На другому засіданні Форуму проаналізовано діяльність українського та польського національних підпільних рухів на теренах сучасної Західної Україні у 1939—1945 рр. Співдоповідачами виступили проф. Гжегож Мазур та проф. Ігор Ільюшин, проф. Іван Патриляк та проф. Гжегож Мотика.

Представники Українського інституту національної пам’яті передали польським колегам копії 10 томів справи з Архіву СБУ про польського підпільника 1940-х Вацлава Капісто. Ці матеріали нещодавно були віднайдені працівниками УІНП, після того, як в Україні відклали встановлення пам`ятної дошки В.Капісто, адже виникла потреба докладно вивчити його біографію.

 Засідання Українсько-польського форуму, Варшава, березень 2016 року

Гості з України задекларували, що цей жест сприяє відкритості, взаємоповазі й науковій ретельності в польсько-українському діалозі навколо минулого.

З польського боку в засіданні брали участь: проф. Гжегож Грицюк, проф. Гжегож Мазур, проф. Гжегож Мотика, проф. Ян Пісулінський, проф. Вальдемар Резмер, д-р Маріуш Зайончковський, секретар - д-р Дорота Левша. Крім того, під час засідань був присутній директор офісу Голови Інституту національної пам’яті Польщі д-р Кшиштоф Персак.

Учасники української частини Форуму: проф. Юрій Шаповал, проф. Іван Патриляк, проф. Ігор Ільюшин, проф. Леонід Зашкільняк, проф. Богдан Гудь, к.і.н. Володимир В’ятрович, секретар - к.і.н. Олена Гуменюк. Крім того — радник голови Українського інститут національної пам’яті Олександр Зінченко.

Наступне засідання Українсько-польського форуму істориків відбудеться в жовтні 2016 р. у Києві.

І. Б.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.