Як українці в тюрмі НКВД листувалися через... посуд. ДОКУМЕНТ

Не маючи іншого способу спілкування українські політв’язні у Станіславській (нині Івано-Франківськ) тюрмі НКВД писали один одному листи на посуді.

Унікальний зошит із виписками "тюремної пошти" 1939-1941 років оприлюднено на Е-архіві визвольного руху</a>.
Написи на посуді були зроблені українською та польською мовами.
Частково із них можна дізнатися справжні імена ув'язнених та місцевості, з яких вони походили. Проте багато хто підписувався лише ініціалами.
"В "листуванні" ув'язнені намагались знайти земляків, дізнатись про долі родичів та свої особисті справи поза тюрмою. Вони вітали та підтримували один одного, обговорювали ведення слідства та його результати, іноді навіть закликали до непокори та готовності боротися далі", — розповів керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.
Записи з посуду переніс у зошит економіст в’язниці Дмитро Храбатин у 1941 році. Він зробив це на прохання голови міського суду, громадсько-політичного діяча Михайла Литвиновича, донька якого і зберегла документ.
 
Деякі приклади з "тюремної пошти":
"Гальо.
Хто є з Долинського району прошу відізватись. Петрушка Петро село Белеїв хто з близьких сіл Белеєва відізвіться"
----

"К. 41 Б. С.

Хлопці мене видав Капусняк. Здоровлю знайомих"
----
"Оля С. і Надія Б. кара смерти Маруся Г. вже з нами по касації дістали 10 літ.

Рунда"

----

"Привіт!! Смертників до К. 33.

Друзі Ордену! Базар-Маківка-Крути дають Вам приказ хоча в тюрмі однак в стано боєвої готовності не тугою а бажанням в танкові смерти добудете Волю.
Друзі Ордену! Смертники І."
На думку істориків, надання відкритого доступу до цього унікального документа допоможе українцям дізнатись про долі родичів, ув'язнених в Станіславській тюрмі НКВД. А для дослідників це — можливість опрацювати надзвичайно цікаве джерело з історії радянських репресій в Західній Україні.
Документ можна переглянути та завантажити на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням.
Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23143 документів.
І. Б.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.