Кличко сумнівається, чи зносити Щорса

Міський голова Києва Віталій Кличко допускає можливість того, що пам'ятник Щорсу зносити не будуть.

Про це він заявив у коментарі виданню 44.ua.

За словами мера столиці, пам'ятник більшовицькому полководцю має велику художню цінність:

"Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (від 03.09.2009 № 928) пам'ятник Щорсу на бульварі Шевченка є пам'ятником монументального мистецтва національного значення. Експертна рада Департаменту містобудування і архітектури (КМДА) рекомендувала залишити пам'ятник на місці встановлення як визначний твір монументального мистецства".

Однак остаточне рішення, за словами Кличка, залишається за Міністерством культури України.

Нагадаємо, що Микола Щорс (1895 - 1919) - комдив Червоної армії, герой Громадянської війни, канонізований радянською владою. Брав активну участь у збройній боротьбі проти Української Народної Республіки, комендант окупованого Києва (лютий 1919). Народився на Чернігівщині в м. Сновськ, яке з радянських часів і донині називається Щорс і підлягає декомунізації. 

Пам'ятник Щорсу в Києві на бульварі Шевченка спорудили в 1954 році за проектом Михайла Лисенка, Миколи Суходолова й Василя Бородая. Скульптори - Олександр Власов і Олексій Заваров. За легендарною версією, позував для створення монумента сам Леонід Кравчук.

 

Монтаж пам'ятника Щорсу в Києві. 1954 рік 









Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.