У Києві згадають про повстання в Лук'янівській тюрмі 1923 року

До річниці повстання в Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 року відбудеться вечір пам’яті героїв Холодного Яру, отаманів Київщини та Січових стрільців.

Про це ІП повідомили в історичному клубі "Холодний Яр".

Нагадаємо, вранці 9 лютого 1923 р. в Лук’янівській в’язниці м. Києва засуджені до розстрілу українські козаки і старшини заволоділи револьвером охоронця, захопили рушниці та набої в канцелярії тюрми і підняли повстання.

В ході відчайдушного чотиригодинного бою загинуло 38 повстанців. Ось імена 14 з них:

- отамани Холодного Яру і Чорного лісу Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Юрій Дроботковський (він же Чорнота), Денис Гупало, Сергій Захаров;

- отаман Київщини Гайовий (він же Іван Грисюк із с. Дорогинки), його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР і "найвідданіший козак" Гайового Григорій Олійник;

- командир 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії Кость Здобудь-Воля з Кубані;

- козаки-холодноярці Олексій Добровольський і Корній Черкас, Іван Ляшенко, підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка) з Криворіжжя, а також хлопці з Галичини – сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола Опока і Михайло Турок.

Час і місце заходу: 9 лютого 2016 року о 19:00. Київ, міський будинок учителя (вул. Володимирська, 57).

Під час вечора історик Роман Коваль розповість про Лук'янівське повстання.

Організатор заходу - Інститут українознавства. Анонсована участь політиків і музикантів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.