Видано книгу про війни Росії проти України

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАНУ та Київська православна богословська академія УПЦ КП презентують нове науково-популярне видання
"Братня" навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст".

Презентація відбудеться 5 лютого 2016 р. у Київській православній богословській академії (вул. Трьохсвятительська, 8, актова зала) о 12 годині.

400 примірників книги під час презентації буде вручено військовим капеланам для подальшого безкоштовного передання у частини Збройних сил України та Національної Гвардії України, які перебувають на фронті.

Книга ""Братня" навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст." підготовлена низкою українських істориків – Віктором Брехуненком, Володимиром Ковальчуком, Михайлом Ковальчуком та Вячеславом Корнієнком, призначена для широкого кола читачів.

Праця на 248 сторінках відстежує багатовікове збройне протистояння українського світу російській експансії, яка своїми коріннями сягає середини XII ст. – пограбування та руйнування Києва військами князя Андрія Суздальського, зазначають автори.

Вітчизняна війна за незалежність, яка розпочалася в лютому 2014 р. у відповідь на агресію Москви, щільно вписана в контекст попередніх війн українців проти її загарбницьких планів.

Простежено перегуки між підходами В. Путіна до війни з Україною та стратегіями російських еліт XV–ХХ ст. Показано, що сучасна війна – це не виняткове явище в російсько-українських стосунках, а логічне продовження магістральної канви.

На матеріалі майже дев’яти століть автори широко продемонстрували, що головний зміст російсько-українських взаємин немає нічого спільного з пропагандистськими мантрами про "спільну історичну долю", "братерські стосунки" чи нібито належність до "одного народу".

Ставлення Москви щодо України завжди було дуже послідовним у своїй меті – загарбати українські землі та асимілювати українців, наголошують автори.

У книзі розлого показано, що ключові складові сучасної російсько-української війни мали своїх прямих генетичних передників в минулому: гібридна та інформаційна війни, ставка Москви на "п’яту колону", риторика про захист "русского міра", спроба видати вторгнення за внутрішній конфлікт тощо.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.