ГРОМАДА ОДЕСИ СТАЛА НА ЗАХИСТ ОБЛАСНОГО АРХІВУ

На історичному факультеті Одеського національного універститету ім. Мечникова відбулася загальні збори міської громади щодо подальшої долі Державного архіву Одеської області.

Про це повідомляє офіційний сайт архіву.

Участь у зборах узяли науковці, музейники, громадські активісти, депутати, представники обласної ради, журналісти.

Учасники заходу проголосували за створення громадської ініціативи "Друзі архіву". Вони закликали долучатися "всіх, хто розуміє виняткове значення архіву для культурного життя міста, регіону, країни".

В координаційній раді новоствореного руху - 22 особи на чолі з директором Одеського академічного центру Лідією Ковальчук.

Директор архіву Володимир Левчук повідомив активістам про ситуацію з будівлею першого корпусу Держархіву — колишньою Бродською синагогою (вул. Жуковського, 18). Нагадаємо, днями Одеська обласна рада проголосувала за передачу споруди юдейській релігійній громаді "Хабад Шомрей Шабос".

"Згадки про те, що з 1942 року в цій будівлі розташовується Держархів Одеської області, у проекті постанови облради не було, - наголосили архівісти. - Рішення про надання установі нового приміщення, що відповідає сучасним вимогам, не готувалось і на сесію не виносилось".

Голова Одеської облради Анатолій Урбанський запропонував перемістити унікальний архівний фонд до будівлі обласної психіатричної лікарні №2 (село Олександрівка Комінтернівського району).

"Будівля [психлікарні] наразі у стані розрухи і не відповідає потребам архіву навіть за площею", - наголосили архівісти - 1700 кв.м. при потребі мінімум 2700 кв.м.

Про неприпустимість такої ситуації висловились всі учасники зборів.

Активісти вирішили розробити план заходів, що мають вирішити "нагальну проблему архіву" - отримання нового гідного приміщення, яке відповідає сучасним вимогам формування, зберігання, дослідження та оприлюдення Національного архівного фонду.

Одеситів закликали надавати свої пропозиції щодо будівель, які можуть бути реконструйовані під архівне приміщення, або називати місця в центральній історичній частині Одеси, де можна збудувати новий дім архіву.

"Разом впораємося", - наголосили у громадській ініціативі.

Як відомо, в лютому 2016 року Одеський обласний архів завершив оцифрування і першим з українських архівів виклав у відкритий доступ всі описи фондів періоду УРСР та Незалежності.

Вже багато років будівля держархіву Одеської області перебуває в аварійному стані.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.