Заборона власноруч копіювати архівні документи - неправомірна. ЩО РОБИТИ

Дії працівників Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАК), які не дозволили користувачеві зробити копії архівних документів на його власний фотоапарат, є неправомірними.

Про це в коментарі ІП заявив екс-керівник Головного державного архіву СБУ, а нині - начальник управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті в Українському інституті національної пам'яті, Ігор Кулик.

Він нагадав, що в частині 2 статті 35 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" йдеться: "надання фізичним особам для користування в читальному залі архівної установи архівних документів, що належать державі, територіальним громадам ... здійснюється безоплатно".

Пункт 5 статті 20 цього ж закону дає право користувачам "виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, … копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторські та суміжні права".

За словами архівіста, пункт 14 розділу II "Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам" забороняє працівникам архівів вимагати від користувачів "здійснення прямої чи опосередкованої оплати" за копіювання документів.

"Відтак відмова представників Центрального державного історичного архіву України у копіюванні архівних документів власними технічними засобами користувача є неправомірною", - підкреслив Кулик.

Екс-голова ГДА СБУ пропонує користувачам, які вважають, що працівники архівів порушили викладені вище норми, наступні правові дії: 1) скарга в Державну архівну службу на неправомірність дій, 2) скарга в Мін'юст; 3) судовий позов.

Нагадаємо, днями один із користувачів обурився неправомірними діями працівників ЦДІАК. Архівісти заборонили йому копіювати документи власним фотоапартом, змусивши скористатися платною послугою установи - по 41 грн за кожну копію.

Інші матеріали за темами АРХІВИ та ЗАКОНИ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.