Архів СБУ очолив новий директор

4 січня 2016 року Голова СБУ представив колективу Архіву нового керівника — Андрія Когута.

Про це Історичні правді повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

Новопризначений директор Архіву СБУ Андрій Когут основним завданням бачить забезпечення вільного і зручного доступу істориків та усіх громадян до архівів, насамперед — через їхнє виведення з-під відомства СБУ та подальше оцифрування.

 Андрій Когут

Як заявляв раніше Голова СБУ Василь Грицак, спецслужба на виконання Закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" розпочала підготовку архівних фондів СБУ для передачі їх до Архіву Інституту національної пам’яті.

Раніше пан Когут очолював Центр досліджень визвольного руху, координував роботу профільної групи Реанімаційного пакета реформ та керував Електронним архівом визвольного руху avr.org.ua, де у вільному доступі опубліковано копії 23103 документів. Саме у співпраці з Е-архівом наразі відбувається оприлюднення документів з фондів СБУ.

"Документи репресивних органів будуть відкритими і їх буде фізично передано у цивільне відомство — Інститут національної пам’яті. СБУ врешті остаточно порве із чекістським спадком. Інформація про масові порушення прав людини, репресії та злочини комуністичного режиму буде відкрита. Це один із ключових запобіжників, щоб тоталітарні практики та методи не повторилися більше ніколи", — зазначає Андрій Когут.

Він також запевнив, що триватиме співпраця з європейськими інституціями, зокрема по обміну документами комуністичних спецслужб з Польщею і Чехією.

Андрій Когут пообіцяв також, що "процес передачі не завадить щоденній відкритості Архіву СБУ і роботі усіх зацікавлених громадян та іноземців". Як відомо, з прийняттям "Закону про доступ" кількість звернень за архівною інформацією в Архіві СБУ зросла на 46%, більшість із них — щодо розшуку репресованих родин.

Андрій Когут входить до групи експертів, які працювали на "декомунізаційними" законами, зокрема щодо спрощення доступу до архівів радянських репресивних органів.

Попередній директор Архіву СБУ Ігор Кулик перейшов до Українського інституту національної пам’яті, щоб працювати над створенням Архіву УІНП, куди увійдуть документи радянських спецслужб 1917-1991 років з-під відомств силових органів, в тому числі СБУ, відповідно до закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Довідка:

Когут Андрій Андрійович народився 1980 року у м. Підволочиськ Тернопільської обл. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.

До призначення директором Архіву СБУ  — в.о. директора Центру досліджень визвольного руху, керівник проекту "Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua", менеджер групи "Політика національної пам’яті" Реанімаційного пакета реформ", учасник Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні.

Координатор проекту "Покидаючи СРСР" — серії заходів із вивчення досвіду посттоталітарних трансформацій країн Центрально-Східної Європи. Експерт з розвитку громадянського суспільства, мереж та проведення громадських кампаній. Активний учасник Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, експерт Керівного комітету. Впродовж зими 2013-2014 років, один із координаторів Громадського сектору Євромайдану. Один із засновників та координаторів Громадянської кампанії "ПОРА!" у 2004 р.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.