Спецпроект

Голодомору передувало 5 тисяч селянських повстань - історик

У 1927-1932 роках в Україні відбулося майже 5 тисяч селянських повстань проти радянської влади.

Про це повідомляє ipress із посиланням на історика Ігоря Дерев'яного, старшого наукового співробітника Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

За словами історика, це були повстання селян, котрі виступали проти репресій та колективізації. Супротив починався з демонстрацій, часто протести закінчувались повстаннями з використанням зброї.

"Наприклад, проти збройного повстання у 1931 році використовували армію, - зазначив Дерев'яний. - Українські селяни були озброєні, вони зберігали зброю ще з часів Першої світової війни та Революції в Росії, тож при наближенні заготівельних загонів часто відкривали по них вогонь".

Найбільшим таким повстанням було Павлоградське повстання 1930 року, організатори якого планували усунення більшовиків від влади.

"Вони виступали за комунізм та соціалізм, але проти більшовицької партії, - сказав історик. - Адже розуміли, що більшовицька партія – це непрофесіонали, які захопили владу і чинили репресії щодо людей".  

До придушення повстання намагалися залучити курсантів Полтавського військового училища, проте вони відмовились брати участь у репресіях. Тоді для боротьби з повстанцями було залучено інші підрозділи, а курсантів депортували в концтабори.

"Навіть найбідніші селяни не хотіли працювати в колгоспах, адже вважали це своєрідною панщиною, - наголосив Дерев'яний. - Справа у тому, що людина отримувала не фінанси, а трудодні. Тобто на папері відзначалась кількість відпрацьованих днів і вкінці року за ці дні їй давали певні продукти".

ТАКОЖ: В 1930 році проти влади повстав 1 мільйон українців

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.