В інтернет виклали спогади про український визвольний рух. СКАНИ

Спогади учасників та очевидців визвольного руху українців у XX ст. від Першої світової війни до демократичного руху кінця 80-початку 90х рр. виклали онлайн в Електронному архіві.

Зокрема це спогади учасників Легіону Українських січових стрільців, підпілля Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, в'язнів радянських та нацистських концтаборів, жертв радянських та польських депортацій.

Всього — 571 спогад, написаний власноруч або занотований учасниками товариства "Меморіал". Більшість авторів цих спогадів вже немає в живих.

 Спогади Хніля П. про розстріли в'язнів радянською владою в червні 1941 року від 29.12.1989

"Окремі спогади складаються всього із кількох рядків, інші — досить об'ємні, але в будь-якому випадку вони будуть корисними для істориків, які досліджують події ХХ ст. Голоси безпосередніх очевидців дають змогу більш детально прослідкувати як значні історичні катаклізми, як от світові війни, впливали на життя пересічних людей, тих, хто до сих пір часто залишається за бортом історії", — розповів керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.

Документи доступні на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за цим посиланням (з 29 по 33 томи).

Нагадаємо, раніше вже були опубліковані анкети понад 2 тисяч репресованих українців з Львівщини, зібрані товариством "Меморіал".

 Спогади Підгородецького Василя про діяльність сім'ї в ОУН та репресії з боку МГБ  до 1983 р.

Відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23103 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Раніше Е-архів викладав в інтернет колекції документів, дотичних до:

- Державного секретаріату військових справ - військового відомства ЗУНР;

- видання "Пласту" - часопису під назвою "Вогні";

листування Шухевича і командування УПА;

"мельниківського" підпілля - так званої ОУН(м);

щоденникових записів бійців УПА;

Карпатської України;

шифрування і кодування документів ОУН;

Волинської трагедії;

масових розстрілів в'язнів НКВД улітку 1941 року;

польського підпілля у Львові 1942-44 років;

дослідження ідеолога ОУН про фашизм (1946);

- останнього командира УПА Василя Кука.

Сьогодні в Е-архіві доступні копії понад 23,1 тисяч документів.

І. Б.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.