В США презентували книгу "Брама Європи: історія України". ВІДЕО

У Вашингтоні презентовано книгу професора української історії Гарвардського університету Сергія Плохія "Брама Європи: історія України".

Про це повідомляє Голос Америки.

Автор презентував свою монографію в Інституті Кеннана (заснована в 1970-х установа, яка спеціалізується на дослідженні пострадянського простору).

Революція Гідності та війна України проти агресії РФ породила на Заході інтерес до української історії, зазначає видання. Але чимало американських фахівців в уряді, розвідувальних управліннях та в аналітичних центрах, які опікуються Україною, спеціалізуються на Росії.

"Більшість студентів, якщо вони беруть якісь курси з історії Східної Європи, то це російські курси. І традиція, яка сформована тут в російській історії, сформована російською імміграцією, переважно післявоєнного періоду", - пояснив Плохій, чому він взявся за написання цієї книги.  

Фахівців мало і в американській пресі: "Дуже багато було помилкових оцінок, історичних паралелей, алюзій так далі. Я зрозумів, що прийшов час просто відсунути всі свої інші проекти і зробити цю книжку".

Обкладинка

Книга "Брама Європи" на 400 сторінках охоплює історію України за 2500 років – від Геродота і до анексії Криму.

"Книга - дуже сучасна в плані питань. У ній я написав про політику, геополітику, культурну та етнічну ідентичність, міжнародні відносини і так далі, - підкреслив науковець. - По суті ця книжка намагається відповісти на всі питання, які з’явилися в новинах про події в України за останні 2 роки".

Одне з них: чому відмова від угоди про асоціацію з Європейським Союзом викликала революційну реакцію в Україні?

"Незалежність України завжди була в геополітичному контексті, в якому два полюса – Росія та Європа, - зазначив Плохій. - Європа для українців набагато більше, ніж просто Європа, з її перевагами, проблемами, Євросоюзом чи без Євросоюзу. Це те, що сидить глибоко в історії українців, їхній самоідентифікації як окремої нації".

За словами історика, думка про відсутність в українців власної національної ідентичності має глибоку традицію в російській історіографії. І саме вона спонукала мешканців Москви і Сибіру їхати на Донбас та розв’язувати там війну. 

"Мобілізація на Донбасі і в Росії відбувалася на ідеях величі російського народу. Це стара імперіалістична ідея, яка має ще дореволюційне походження, згідно з якою російська нація – це не лише сьогоднішні росіяни, а також, і українці і білоруси", - зазначив Плохій.    

Це – імперське бачення, говорить історик, згідно з яким лише імперії, держави, які існували у власних кордонах протягом тривалого часу, мають право на історичну легітимність та участь у міжнародних  процесах. Але ж більшість сучасних країн утворилися зовсім по-іншому, чимало з них – на уламках колишніх імперій.

"Кордони сьогоднішніх країн більш-менш базуються на кордонах, які накреслили лінгвісти, етнографи 20-го століття. Так зростали сучасні нації, такі як Німеччина чи Італія. Українська історія - дуже європейська історія".

Українська нація продовжує формуватися і сьогодні. Плохій не бачить нічого дивного в тому, що захищати українську незалежність  на фронт йдуть не лише українці, а і етнічні  росіяни та представники інших національностей.

Сучасна українська ідентичність – політична по своїй суті, вона не базується на етнічній ексклюзивності, пише він у своїй книзі. Саме в багатокультурній та багатоетнічній природі української нації полягає її сила, переконаний історик.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.