КОСОВО НЕ ПРИЙНЯЛИ В ЮНЕСКО

Генеральна асамблея ЮНЕСКО (організація ООН з питань освіти, науки і культури) проголосувала проти прийняття Косово в цю організацію.

Про це повідомляє повідомляє UN Tribune.

У голосуванні взяли участь 142 члена ЮНЕСКО. За прийняття Косово проголосували 92 країни, проти було подано 50 голосів, представники 29 країн утрималися.

Для прийняття Косово в ЮНЕСКО треба було 95 голосів "за", тобто не вистачило трьох голосів.

Представники України, Ірану та Іраку не з'явилися на це голосування.

Проти прийняття Косово в ЮНЕСКО, в числі інших, проголосували Сербія, КНР, Індія, Бразилія, Росія, Білорусія, Казахстан, Словаччина, Індонезія, Північна Корея, Венесуела і Палестинська автономія.

За прийняття голосували більшість країн ЄС, Канада, Велика Британія, Швейцарія, Туреччина, Таїланд, Малайзія, Панама, Пакістан, Нова Зеландія, Афганістан та інші.

Утрималися, зокрема, Боснія та Герцеговина, Польща, Греція, Колумбія, Румунія, Перу, Нігерія, Сингапур, Туніс та інші.

Для того, щоб вступити в ЮНЕСКО, державі або території не обов'язково бути членом ООН або мати загальновизнаний незалежний статус. Приміром, у 2011 році в ЮНЕСКО була прийнята Палестинська автономія.

Незалежність Косова (колишній автономний край Соціалістичної федеративної республіки Югославії, пізніше - у складі Сербії) проголошено у 2008 році після війни 1998-99 рр.

Станом на серпень 2015 року державу Косово визнали 108 із 193 країн-членів ООН, у тому числі США і 23 з 28 країн ЄС. Україна не визнає незалежність Косова.

Під час масових заворушень 2004 року в Косово були знищені 16 православних церков, частина з яких є пам'ятками архітектури середньовічної Сербії.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.