КОСОВО НЕ ПРИЙНЯЛИ В ЮНЕСКО

Генеральна асамблея ЮНЕСКО (організація ООН з питань освіти, науки і культури) проголосувала проти прийняття Косово в цю організацію.

Про це повідомляє повідомляє UN Tribune.

У голосуванні взяли участь 142 члена ЮНЕСКО. За прийняття Косово проголосували 92 країни, проти було подано 50 голосів, представники 29 країн утрималися.

Для прийняття Косово в ЮНЕСКО треба було 95 голосів "за", тобто не вистачило трьох голосів.

Представники України, Ірану та Іраку не з'явилися на це голосування.

Проти прийняття Косово в ЮНЕСКО, в числі інших, проголосували Сербія, КНР, Індія, Бразилія, Росія, Білорусія, Казахстан, Словаччина, Індонезія, Північна Корея, Венесуела і Палестинська автономія.

За прийняття голосували більшість країн ЄС, Канада, Велика Британія, Швейцарія, Туреччина, Таїланд, Малайзія, Панама, Пакістан, Нова Зеландія, Афганістан та інші.

Утрималися, зокрема, Боснія та Герцеговина, Польща, Греція, Колумбія, Румунія, Перу, Нігерія, Сингапур, Туніс та інші.

Для того, щоб вступити в ЮНЕСКО, державі або території не обов'язково бути членом ООН або мати загальновизнаний незалежний статус. Приміром, у 2011 році в ЮНЕСКО була прийнята Палестинська автономія.

Незалежність Косова (колишній автономний край Соціалістичної федеративної республіки Югославії, пізніше - у складі Сербії) проголошено у 2008 році після війни 1998-99 рр.

Станом на серпень 2015 року державу Косово визнали 108 із 193 країн-членів ООН, у тому числі США і 23 з 28 країн ЄС. Україна не визнає незалежність Косова.

Під час масових заворушень 2004 року в Косово були знищені 16 православних церков, частина з яких є пам'ятками архітектури середньовічної Сербії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.