Українсько-польський форум істориків розпочав спільні засідання в Києві

Про перші результати роботи Українсько-польского форуму істориків для дослідження польсько-українських відносин, організованого Інститутами національної пам’яті обох країн, розкажуть на брифінгу в середу, 4 листопада.

Доповідачами з обох сторін на брифінгу будуть:

к.і.н. Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті,
д-р Павел Укельський, заступник Голови Інституту національної пам’яті Республіки Польща.

Українські та польські історики відновлюють діалог і зібралися, щоб обговорити проблеми, які стосуються найскладніших питань спільної історії, зокрема українсько-польського конфлікту 1939-1947 років.

Відновлення зустрічей у такому форматі ініційоване Українським інститутом національної пам’яті і Польським інститутом національної пам’яті. Зустрічі планується проводити двічі на рік — в Україні та Польщі. Наразі 2-4 листопада триває перша така зустріч.

З польської сторони у роботі Форуму беруть участь:
д-р Павел Укельський, заступник Голови Інституту національної пам’яті Польщі
д-р Кшиштоф Персак, директор офісу Голови Інституту національної пам’яті Польщі

Учасники українсько-польского форуму істориків з польської сторони:
проф. Гжегож Грицюк (Вроцлавський університет)
проф. Гжегож Мазур (Ягеллонський університет)
проф. Гжегож Мотика (Польська Академія Наук)
проф. Ян Пісулінський (Жешувський університет)
проф. Вальдемар Резмер (Університет Миколая Коперника в Торуні)
д-р Маріуш Зайончковський (Інститут національної пам’яті Польщі)
д-р Дорота Левша, секретрар групи від Інституту національної пам’яті Польщі

З української сторони у роботі Форуму беруть участь:
Аліна Шпак, перший заступник Голови Українського інституту національної пам’яті
Олександр Зінченко, керівник Служби Голови Українського інституту національної пам’яті

Учасники  українсько-польского форуму істориків з українського боку:
к.і.н. Володимир В’ятрович (Український інститут національної пам’яті)
проф. Богдан Гудь (Львівський національний університет),
проф. Ігор Ільюшин (Київський славістичний університет)
проф. Леонід Зашкільняк (Львівський національний університет),
проф. Іван Патриляк (Київський національний університет імені Тараса Шевченка),
проф. Юрій Шаповал (Інститут етнополітичних досілджень ім. І. Кураса НАН України)
к.і.н. Олена Гуменюк, секретар групи від Українського інституту національної пам’яті

4 листопада (середа), 17.00

Місце: Український кризовий медіацентр (Український дім, вул. Хрещатик, 2)

Вхід вільний

І. Б.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.