В Києві покажуть фільм 1930-го року за сценарієм Бажана. ФОТО

У Києві покажуть фільм Григорія Гричер-Черіковера "Квартали передмістя".

Про це повідомили в Національному центрі Олександра Довженка.

Зустріч відбудеться в рамках циклу показів фільмів, сценарії до яких створив Микола Бажан, український поет-авангардист, засновник і редактор журналу "Кіно".

Час і місце: четвер, 5 листопада о 19:00. Київ, кінотеатр "Ліра", вул. Велика Житомирська, 40 (Львівська площа).

Фільм "Квартали передмістя" (53 хв.) знято в 1930 році на Київській кінофабриці "Українфільм" (УСРР). Це оптимістична драма про побутові й національні конфлікти перших років СРСР.

 

Переїхавши жити в будинок свого чоловіка Васі, єврейська дівчина Дора зустрічає неприязне ставлення його родини.

Батьки Васі супроводжують Дору скупими поглядами, а сусіди позаочі пліткують, що "єврейка хазяйство до рук прибирає". За Дору заступаються її колеги та колежанки по заводу – молодіжний комсомольський осередок. А товариш подружжя Мишко пропонує їм переїхати жити в його кімнату.

 

"Квартали передмістя" - один із небагатьох українських радянських фільмів 1920-х років, де головною дійовою особою є жінка.

Будувати своє особисте життя Дорі доводиться на місці активних соціальних зламів: молодого і традиційного, пролетарського і національного, комунарного і приватного.

 

Над створенням фільму працювала цікава команда: помітний режисер українського єврейського кіно 1920-х Григорій Гричер-Черіковер, молодий письменник та редактор журналу "Кіно" Микола Бажан та один із найперших операторів України та Росії Микола Козловський.

 

У ролях: Ната Вачнадзе, Ростислав Орлов, Іван Юдін, Володимир Лісовський, А.Норвилло, Білінська, Бабіна, Борис Загорський.

 

Цикл показів "Микола Бажан і кіно" організовано спільно з Київським літературно-меморіальним музеєм-квартирою Миколи Бажана.

Як відомо, у 2014 році німу стрічку режисера Дзиґи Вєртова "Людина з кіноапаратом" виробництва Всеукраїнського кінофотоуправління (ВУФКУ) було визнано найкращим документальним фільмом усіх часів.

Дивіться також:

Журнал 1920-x "Кіно" - обкладинки й тексти. ФОТО

Олександр Доженко. Розсекречені документи спецслужб

Найпопулярніші фільми УРСР і решти Союзу. ВІДЕО

Інші матеріали за темою "Кіно"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.