У 1915 році Російська імперія депортувала 4 млн українців - історик

Близько чотирьом мільйонам українців довелося покинути домівки на вимогу керівництва Російської імперії під час Першої світової війни. Людей виселяли з Галичини, Волині, Поділля.

Про це в ефірі Громадського радіо повідомив дослідник історії Києва Станіслав Цалик.

"Йшла Перша світова вже майже рік, Російська армія наступала і йшла теренами Австро-Угорщини, - розповів краєзнавець. - Але з травня 1915 року ситуація почала кардинально змінюватися: австрійське військо почало наступати, а російське — відповідно, відступати".

Коли стало зрозуміло, що процес затягнеться надовго, з Петрограда [столиця Російської імперії - ІП] надійшов наказ, що території, які залишаються ворогові, мають бути повністю зачищені.

"Ішлося про 4 млн людей за півроку. Але оскільки все це було раптово, було багато зовсім не шляхетних речей: людей виселяли примусово, - зазначив історик. - Чоловіків у віці 17-45 років під конвоєм виселяли у глибину Російської імперії. Тому що це були люди мобілізаційного віку".

Станція Ковель, 1915 рік. В очікуванні посадки на київський поїзд. Кожній родині дозволяли брати у вагон не більше 5 пудів (81,5 кг) багажу. Фото з архіву Станіслава Цалика

За словами краєзнавця, це перша така масштабна депортація на цих теренах, яка є забутою.

"Міряли не людьми, а  родинами, - наголосив він. - З собою можна було взяти не більше, ніж 81,5 кілограм речей. У вагоні мало бути не менше 30 людей, але не було вказівки, не більше скількох. Тобто, вагони просто "набивали" людьми".

Для більшості біженців Київ слугував перевалочним пунктом. За наказом, вони мали слідувати до Курської, Рязанської, Тульської, Калузької, Орловської губерній і оселитися там. Альтернатива – копальні Донбасу, але така пропозиція майже не мала успіху.

"Влада боялася залишати прибульців у Києві чи Київській губернії, - підкреслив історик. - Збільшення кількості україномовного населення урядовці вважали небезпечним".

У Контрактовому будинку на Подолі влаштували ізолятор для хворих біженців. Фото майстерні Маркова на Хрещатику

Кияни переказали на рахунки Київського відділення допомогового комітету 1,3 млн рублів пожертв. Також біженцям допомагали одягом, взуттям, медикаментами. Люди з київських сіл жертвували для депортованих продукти.

Інші матеріали за темами ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА та ДЕПОРТАЦІЯ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.