Спецпроект

Україна згадає тих, хто ніс світові правду про Голодомор

28 листопада 2015 Україна вшановуватиме мільйони жертв Голодомору. Влада та громадськість спільно пом’януть убитих геноцидом. Відповідний Указ днями підписав Президент України.

82-і роковини пройдуть під гаслом: "Люди правди. Щоб світ знав" в пам’ять кожного, хто в часи геноциду та інформаційної завіси долав брехню та байдужість і свідчив про Голодомор.

Дослідники представлять історії 17 чоловіків та жінок — українців, американців, британців, голландців, свідків, політиків та науковців. Покажуть оригінали унікальних щоденників та світлин, які ставали основою для десятилітніх вироків.

 

Докладніше про це, а також про план заходів йтиметься на прес-конференції за участі:

Спікери: Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті, Олеся Стасюк, директор Національного музею "Меморіал пам'яті жертв Голодомору", Ігор Кулик, директор Архіву Служби безпеки України.

Як відомо, комуністичний режим створив систему приховування правди про злочин вбивства голодом мільйонів українців. Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Але деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою Україні, зуміли донести світові правду про Голодомор.

У самій радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі чи листах, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг вилитися в десятиліття ГУЛАГу.

Та попри всі небезпеки були люди, що відчуваливідповідальність перед наступними поколіннями і не могли замовчати цей злочин. Ми називаємо їх "людьми правди". І цього року особливо їх вшановуємо — за чесність і хоробрість.

Цього року 28 листопада вшанування розпочнеться о 15:00 біля Національного музею "Меморіал жертв Голодомору" та завершиться запаленням свічок та хвилиною мовчання о 16.00.

Прес-конференція щодо пам’ятних заходів

Вівторок, 17 листопада о 13.00

Місце: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" (м. Київ, вул Лаврська, 3)

---------

Довідка "Люди правди"

Історики звертають увагу на 17 сміливців, людей, завдяки зусиллям яких була збережена правда про Голодомор. Це далеко не повний список, і ще багатьох належить встановити та згадати їх внесок в поширенні світом знань про комуністичний геноцид.

Вільям Генрі Чемберлін, американський журналіст та історик

Після відвідин України, у 1934 році оприлюднив факти Голодомору в книзі "Залізна доба Росії".

Малкольм Маггерідж, британський журналіст

На початку 1933-го як журналіст пробрався в охоплену голодом Україну. Завдяки його репортажам у "The Manchester Guardian" Велика Британія дізналась про геноцид.

Улас Самчук, український письменник

Роман "Марія" вийшов 1934-го у Львові і став першим художнім твором про Голодомор.

Гарет Джонс, британський журналіст

Вперше на прес-конференції 29 березня 1933 року заявив про голод в Україні. Опублікував про це в британських та американських газетах близько 20 статей.

Йоган Людвіг Мовінкель, Прем’єр-міністр Норвегії і Президент Ради Ліги Націй у 1933 р.

Провів обговорення на засіданні Ради Ліги Націй голоду в Україні. Закликав зробити все можливе для допомоги потерпілим.

Олександра Радченко, учителька з Харкова

Наприкінці 1945-го отримала вирок — 10 років ГУЛАГу за те, що вела щоденник про Голодомор.

Марко Желізняк, селянин-фотоаматор із Донеччини

Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, лише після смерті Сталіна написав коментарі до них.

Нестор Білоус, колгоспний сторож із Харківщини

Не полишав робити записи у щоденнику і в голодні роки, за що отримав вирок за "контреволюційні думки та підрив колгоспного ладу" — 6 років ГУЛАГу

Андрей Шептицький, митрополит Греко-католицької церкви

У посланні "Україна в передсмертних судорогах" 24 липня 1933 року закликав християн всього світу поширювати правду про Голодомор і надавати допомогу.

Мілена Рудницька, українка-депутатка польського Сейму

Домоглася, щоб справу Голодомору в Україні винесли на розгляд Ліги Націй та Міжнародного Червоного Хреста.

Віктор Кравченко, колишній радянський функціонер

1944-го зумів утекти на Захід і видав бестселер "Я обрав свободу". У ній описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був.

Рафаель Лемкін, американський юрист

Запровадив термін "геноцид". Перший із фахівців міжнародного права визначив злочини комуністичного режиму проти українців як геноцид — у промові 1953 року в Нью-Йорку.

Роберт Конквест, британський історик

Книга "Жнива скорботи" 1986р. є одним з найбільш ґрунтовних досліджень про Голодомор.

Джеймс Мейс, американський історик

У 1986–1987 роках очолював Комісію Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду. Продовжив дослідження, живучи в Україні.

Володимир Маняк і Лідія Коваленко-Маняк, українські публіцисти

Перші в радянській Україні почали досліджувати Голодомор. Із 1987-го зібрали документи та свідчення понад 1000 очевидців геноциду й видали книгу-меморіал.

І. Б.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.