Архіви Польщі та України обмінялися документами про ОУН

У Києві представники Архіву Служби безпеки України та Інституту національної пам’яті Польщі обмінялися електронними копіями документів про Організацію українських націоналістів.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Через процес обміну пройшли близько 17 тисяч сторінок архівних документів.

Таким чином обидві інституції роблять історичні документи більш доступними для громадян обох країн, зазначили у Архіві СБУ.

За словами голови архіву Ігоря Кулика, українська сторона передала полякам радянські кримінальні справи на представників ОУН (мельниківців).

"Ці документи містять знайдені матеріали про учасників підпілля ОУН(м), які діяли на території Рівненщини, Тернопільщини та Чернівеччини. Вони займалися розвідувальною та інформаційною роботою, видавали і переховували антирадянську літературу. Одна з цих боївок діяла на Рівненщині в 1947-1949 роках", - розповів Кулик.

Польська сторона передала Україні документи щодо діяльності "революційної ОУН" (бандерівців) періоду 1944-1947 років.

Серед них - протоколи допитів та звіти Служби безпеки ОУН надрайонів "Батурин" та "Холодний яр", інструкції референта СБ Василя Фединського, списки українців, вбитих польськими та радянськими партизанами, списки награбованого майна по датах і населених пунктах, господарські журнали про стан матеріального забезпечення, різноманітні інформаційні звіти та повідомлення про українсько-радянські та українсько-польські стосунки.

Директор Бюро надання доступу та архівації документів польського Інституту національної пам'яті Рафал Лєскєвіч підкреслив, що ухвалений ВР навесні закон про доступ до архівів радянських репресивних органів дозволяє людям дізнатися правду про минуле.

"Надання доступу до документів безпеки громадянам, які були репресовані тоталітарною системою, їхнім родинам, а також науковцям та журналістам, є дуже істотним елементом "розрахунку" з диктатурою, - зазначив Лєскєвіч. - Це своєрідна форма відшкодування жертвам".

Нагадаємо, торік Архів СБУ відновив вільний доступ громадян до розсекречених у 2008-2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ.

Польща відкрила свої архіви соціалістичного періоду майже одразу із звільненням від комунізму, на початку 1990-х років.

Сталий доступ до таких архівних матеріалів відкрито і в інших країнах Євросоюзу. Комітет міністрів Ради Європи рекомендував країнам-членам ЄС гарантувати громадянам можливість об’єктивно дізнатися про елементи своєї історії.

Як відомо, у травні 2015 року набув чинності закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Закон запроваджує вільний доступ до архівів та передачу їх з-під відомства силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

У травні 2015 року архіви СБУ та Інституту нацпам’яті Польщі обмінялися 15 тисячами копій сторінок архівних документів.

ТАКОЖ: Українці все частіше йдуть в архів, щоб дізнатися правду про предків

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.